Перша частина інтерв'ю з Оленою Старіковою про любов до класичної музики, гру на фортепіано, що точно треба відвідати у Харкові та Львові, умови тренування та чому займається велоспортом – за посиланням.

– Ви сержант ЗСУ. Як виник варіант з армією?
– Все сталось в один момент: мене запросили до Львова та в ЗСУ. На тренуванні у Львові мене побачив представник спортивного клуба армії, завдяки якому мені запропонували контракт.

Читайте також: Від моделі до каратистки: інтерв'ю з Галиною Мельник

– В наряди заступаєте?
– Це стосується тільки хлопців. Дівчата не заступають. Я ходжу на шикування, одягаю форму. Дивно себе в ній відчуваю, але вона класна. Від мене залежить тільки показувати хороший результат.

– До Львова Ви їздили з 2009 року…
– Тут відбувається мінімум декілька змагань в рік. Перший раз нас привезли взимку. В мене зразу були медалі. У мене не було жодного разу, щоб поїхала без нагороди. Потім у квітні було змагання, якраз на день народження. Воно у мене 22 квітня, тому торт їли в поїзді. Далі ще двічі приїздила, влітку та восени. Коли була маленька, то їздила змагатись і на трек, і на шосе, і навіть на байку в лісі.

– Як приймалось рішення переїхати до Львова на постійній основі?
– Дуже просто. Тут є трек, на якому можна тренуватись цілий рік. Тому зручніше жити у Львові, ніж постійно їздити. І так все склалось, що переїхала сюди, тут живу і працюю.

– Як сім’я поставилась до переїзду?

Я з 13 років їжджу на збори, тому мама привикла. Вже рік її не бачила. Вирішила запросити сюди, хай вона до мене приїде. Все тут покажу, розкажу. Мені до Харкова їхати далеко. Треба добу потратити на дорогу в одну сторону. Щоб поїхати туди та назад, то мінімум три дні треба, а я не можу на стільки часу випадати з тренувального процесу.

– Які травми були за час кар’єри?
– Є постійні проблеми з колінами. Вони сильно болять. Маю постійно їх замотувати, терпіти. Слава Богу, не приходилось їздити на уколах.

– Передивляєтесь заїзди свої та суперниць?
– Звичайно, що передивляюсь свої заїзди, щоб потім не припускатись тих самих помилок. А за іншими спортсменками дивлюсь безпосередньо на змаганнях.

– Часто в рейтинг заглядаєте?
– Так, дивлюсь. Зараз піднялась на третє місце в індивідуальному рейтингу. Приємно заходити на сторінку і бачити себе вгорі.

– Скільки Ви заробляєте?
– У нас не можна працювати на двох ставках. Тому основна моя робота в армії. Якщо все скласти, то отримую менше, ніж могла б. В ЗСУ платять десь 7,7 тисячі гривень. Також від збірної біля 9 тисяч гривень. Також з цього місяця місто Львів буде платити стипендії тим, хто претендує на олімпійські ліцензії.

Читайте також: Я залишив команду на хорошій ноті – чемпіонів Європи, які перемогли всіх, – Дмитро Сосновський

– Ви виграли Кубок світу зі спринту. Скільки призових Вам заплатила держава?
– 60 тисяч гривень.

– Є призові на змаганнях?
– Так, але вони не великі. За перше місце – 500-600 євро, друге – 300-400, третє – 150.

– Своїм коштом їздите?
– Ні. Все забезпечують та оплачують. Тільки після Олімпіади було таке, що купувала своїм коштом квитки, а гроші мені потім повертали. Але це не проблема.

– Добових вистачає, щоб нормально харчуватись на виїздах?
– Сніданок завжди є в готелі. Возимо з собою мультиварку, купуємо м'ясо, рибу і самі готуємо обід і вечерю.

– Скільки коштує велосипед?
– 10 тисяч євро.

– Яка вартість всього інвентарю?
– Недавно німецький гонщик опублікував фото з усім потрібним для їзди із вказуванням ціни. Вийшла вартість біля 50 тисяч євро. Крім велосипеда, ще треба спеціальні колеса, педалі, ланцюги, рукавиці тощо. У нас все дешевше.

– Вам купили новий велосипед…

Привикаю до нього. Це як дорогий скакун, якого ще треба приручити. Виступала на велосипеді української фірми. Він не такий дорогий, але хороший. Також він не такий жорсткий. Я не така велика, тому мені вистачало його жорсткості, добре ним управляла. Тепер дали велосипед французької фірми, бо для виступів треба зареєстровані велосипеди у світовій федерації. Там все зроблено для аеродинаміки, але через свою конструкцію він жорсткий. Коли перший раз на нього сіла, то психанула і сказала забрати геть. Зараз вже привикла і полюбила. На попередньому треба було бути постійно напруженою, а тут треба розслабляти руки.

– Завжди забезпечували велосипедами чи приходилось самій купувати?
– Перший байк купила мама. Але після того, як прийшла на велоспорт, то постійно давали. Чим кращий був результат, тим кращого велосипеда давали.

– Віце-чемпіонка світу з велотреку. Для України це вперше за 11 років…
– Поняття не маю, як так склалось. Коли їхала, то надіялась на медаль, але розуміла, що її може не бути. У нас був складний сезон (вперше 6 Кубків світу), накопичилась втома, не було часу щоб підготуватись до змагань. За місяць ти не можеш нічого нового додати, тільки втримати форму. З самого початку все йшло погано, психувала, кваліфікацію проїхала тільки четвертою. А коли стала другою, то сильно тішилась.

– Хто основні конкурентки?
– Росіянки, австралійки і представниця Гонконгу Чі Вай Ші. Вона в цьому сезоні не програла жодного заїзду. Надіюсь буде конкуренція і в Україні, щоб був спаринг-партнер. Всі ідуть на шосе і байк, тому людей стало менше.

– Очікували на перемогу в загальному заліку Кубка світу зі спринту?
– Ні. Я ще молода, мені треба більше досвіду. Добре, що проїхала всі етапи, змагалась з найсильнішими суперницями. Чим більше ти їздиш, тим кращою ти стаєш. Мій сезон пройшов успішно, але цього мало. Є тільки одне місце – перше, все інше – втішні призи.

– Відбір на Олімпіаду йде по плану?
– Поки що так. Головне, щоб не було травм і хвороб. Попереду ще цілий сезон. У нас дуже складно відбиратись. Ще є Європейські ігри, чемпіонати Європи та світу і 6 Кубків світу.

– Чи були запрошення виступати за інші країни?
Всіх, напевно, запрошували в Азербайджан, багато туди пішло. Я не готова до цього, напевно патріотка. Розумію, що ситуація може й не така хороша і грошей менше платять, але хочеться бути і працювати у себе в країні. Також мені дуже подобаються синьо-жовті кольори.

Читайте також: Мені погрожували, що якщо я зміню країну – дадуть три роки дискваліфікації, – Павло Коростильов

– Найбільш пам’ятний заїзд для Вас?
– Він недавно був в Берліні. Тут навіть більше все в комплексі, а не окремий заїзд. Почала день із проїздом двохсотки зі своїм найкращим результатом. Була шокована, що в кваліфікації стала другою серед всіх дівчат. У нас чим ти вище, тим слабші суперники. Потрапила в заїзд з росіянкою. Враховуючи нашу ситуацію, їй програвати не хотілось. Вона старша і досвідченіша за мене, що має велике значення в нашому спорті. Я перший заїзд виграла, а потім два програла. Це був жах! Тому поїхала за третє місце.

В цей день у мене було 10 заїздів. В нас щоб виграти, треба двічі випередити суперницю. Тут теж суперницею була росіянка. Вона програла перший заїзд і виграла другий. І ось ти сидиш в очікування вирішального спринту, цілий день змагань, і він одного заїзду буде залежати – ти поїдеш додому з медаллю чи ні. Всім плювати, як я їздила і які результати показували, запам’ятають тільки медаль. Я фінішую і бачу що перемогла. Проїжджаю коло і тренер каже, що мене дискваліфікували через порушення правил. Як почала ревіти. Було дуже образливо зробити так багато роботи і програти через порушення правил. У підсумку прийняли рішення, що порушення було не серйозним і я отримаю медаль. На нагородження пішла заплакана.

– Найбільш пам’ятна нагорода?
– Напевно, бронза з Берліна. Це була моя перша медаль в індивідуальному виді. Вперше дійшла до фіналу та їздила з елітними гонщицями. Я була там, я витримала цілий день, стояла на п'єдесталі.

– Питання суддівства стоїть так само гостро як і в ігрових видах?
– Так. Судді можуть на все вплинути. Вони можуть дискваліфікувати чи зробити перезаїзд. Ти можеш виграти два заїзди, але суддя вирішить, що ти порушив правила і прийдеться ще раз їхати. В мене так було, але я знову виграла. У нас є фотофініш. Була така ситуація, що судді не могли визначити хто виграв і прийшлось ще раз їхати.

– Маєте забобони?
– Одну – червона нитка. Не позичай гроші вечері, не передавай через поріг чи чорний кіт на дорозі – в це не вірю. Нитку почала носити, коли почала краще виступати, відчувала заздрість інших. І тепер ношу за принципом – хай краще буде, ніж ні.

– Дивлячись на роботу всіх своїх тренерів, виникає бажання тренувати в майбутньому?
– Коли дивлюсь на свого теперішнього тренера Євгена Болібруха, то так. Він дуже любить свою роботу, у нього є організаційні здібності, знає що сказати, є лідером. Він сам був спортсменом, тому прекрасно все розуміє. Він постійно надає підтримку, він і мама, і тато, і тренер.

– Чим для Вас є велоспорт?
– Він для мене все. Це сфера, де я хочу себе самореалізувати. Це моє захоплення, хобі, дохід.

– Хто чи що мотивує?
– Тренер, який знає, коли треба дати правильний поштовх. Також сама себе мотивую. Вірю, що все вийде. У мене дуже сильні ноги, потрапила туди, куди треба. Тому хочу бути найсильнішою в світі.

13 дивних питань до Олени Старікової:

– Скільки кілометрів намотуєте за один тренувальний день?
– Не рахую. Наш спорт не темповий. Коли виїжджаю на полотно, то поняття не маю скільки проїхали. Все по часу, а не на відстань.

– Намагались перегнати машину на велосипеді?
– Так, звичайно! Мені дуже подобається, коли на світлофорі загоряється зелене світло, стартувати швидше машини.

– Часто ризикуєте?
Стараюсь не ризикувати. У Львові страшнувато їздити. Багато машин на польських номерах, які підрізають. Водії думають, що встигнуть, що я повільна велосипедистка, яка просто котиться. Тому завжди їду ближче до обочини та повільно.

– Що краще: фільми "Зоряні війни" чи серіал "Зоряний шлях"?
– "Зоряні війни", звичайно. Але останній фільм не дуже сподобався, все в одну купу зліпили.

– Найдивніше (або банальне) питання від журналістів?
– В основному всі питають одне й те саме, про враження, емоції.

– Велоспорт – це тільки праця чи потрібен талант?
– Це сукупність всього. Ти не можеш бути тупим, в тебе має бути талант та бажання працювати. Я спринтерка, з цим треба народитись. Треба любити свою справу та розвиватись не тільки фізично, а й технічно.

– Їздити на велосипеді – небезпечно?
Ні, але залежить від середовища. На жаль, в нас велосипед не в пріоритеті. Для прикладу, в Нідерландах, коли ти виїжджаєш, то тобі дають дорогу. Там прекрасне для велосипедиста місце.

– Часто катаєтесь Львовом?
– Так, особливо весна-літо. Я виїжджаю з дому та їду на трек. Просто так катаюсь. Живу біля аеропорту, там можна малі кола проїхати. Дуже подобається об’їхати аеропорт зі сторони сіл та дивитись, як заходять на посадку літаки. У Львові багато велодоріжок, і це прекрасно, але по них ходять люди. По них неможливо їздити. Коли виїжджаю на бруківку, то дуже важко, але по іншому не обженеш людей.

– Подорожували на велосипеді?
– Коли була маленька, то нам сказали з Харкова доїхати в табір. Їхали десь кілометрів 100. Це було дуже важко, бо я не можу довго їхати. Ноги сильно боліли, не люблю їздити довго.

– Скільки велосипедів у Вас вкрали?
– Жодного!

– Макіяж наносите перед виходом на трек?
– Ні, немає сенсу. Бо коли розминаєшся, все потече. Губи завжди мажу, бо вони можуть обвітритись. А вії завжди роблю собі ламіновані.

– Як звичайній людині обрати хороший велосипед?
– Це має бути звичайний байк, максимально простий, легкий, зручний та красивий. Коли в тебе красивий велосипед, то хочеться на ньому кудись їхати.

– Скільки у Вас велосипедів?
– На даний момент чотири. Один для їзди з пункту "А" в пункт "Б". Є "глухар" – моя точна копія, на якій я колись їздила. Тепер я на ньому тренуюсь тільки на дорозі. І два трекові велосипеди.