Вона любить серіал "Гра престолів" та фільми про Гаррі Поттера, класичну музику та Armin van Buuren. Колись вела окремий записник з переліком прочитаних книг, серед яких улюбленими були "Портрет Доріана Грея" (автор Оскар Вайльд) та "Квіти для Елджернона" (автор Даніел Кіз). У першій частині інтерв’ю Олена розповіла про любов до класичної музики, гру на фортепіано, що точно треба відвідати у Харкові та Львові, умови тренування та чому займається велоспортом.
– Ви львів’янка чи харків’янка?
– Вже стала львів’янкою, але все одно люблю Харків!
– Львів теж став рідним містом?
– Вперше сюди приїхала ще у 2009 році. Періодично приїжджала на змагання та збори. Коли перейшла в збірну, то жила в Брюховичах (передмістя Львова – прим. авт.). Він для мене вже рідний, але, в основному, бачу тільки дім та трек. В місто не часто виходжу. Є речі, до яких ще досі не привикла.
Читайте також: За те, що я виграв етап Кубка Світу, отримав прохання попісяти в баночку допінг-контролю
– Чому для Вас місто Харків є хорошим?
– По-перше, я там народилась. Є багато приємних спогадів з дитинства. Там досі живе моя сім’я, брат і сестра. Там великий красивий парк, там почала займатись велоспортом і вперше побачила велотрек. Коли тільки приходиш у школу записуватись, то зразу бачиш трек. Малою навіть не уявляла, що є стіна по якій можна їздити та не падати. Ще й я там можу їздити.
– Які три місця обов’язково треба відвідати, у Львові та Харкові?
– Напевно все стандартно. У Харкові треба відвідати історичний музей. У ньому дужа багато цікавого з нашої історії. Є скелет динозавра. Друге місце – це великий парк з атракціонами. Там завжди зелено, яскраво, грає музика, є якийсь рух – люди бігають, катаються на роликах і велосипедах, вигулюють собак, велике колесо огляду, класний фонтан та смаколики. Коли я їхала з дому на тренування, то завжди через нього. У Львові такого великого і яскравого пару немає. Третього не згадаю.
У Львові всім треба відвідати ярмарку, яка відбувається в центрі. Там дуже класні яблука та виноград в карамелі. Багато різник цікавих речей. Обов’язково прогулятись старою частиною міста, бо це історія. Спуститись в кав’ярню, де дають каски. Там коли подають каву, то підпалюють її. Там дуже атмосферно, залишиться багато емоцій. Також відвідати Дім Легенд і майстерню шоколаду.
– Ви розпочали займатись велоспортом в 13 років. А до цього спортом займались?
Ні. Я була дуже активною, не сиділа дома, постійно лазила по деревах, "жила" на них. Мама пробувала одягнути спіднички, каблучки, але я все одно залазила, і сиділа в них на деревах. Лазила по газових трубах та будь-яких, що йшли над річкою. Ходила по найменших, тримала рівновагу. Також по парканах ходила. Падала, обдирала ноги, але подобалось всюди лазити.
Думаю це десь допомогло і в їзді на велосипеді, бо добре вміла балансувати. Коли у дворі дівчинка мені дала вперше велосипед, то я просто сіла і поїхала. Пам’ятаю, як "зловила" рівновагу, вчитись не треба було.
– Пробували займатись іншими видами спорту?
– Ні. До велоспорту я займалась музикою. Грала на фортепіано, флейті та скрипці. Але це треба було сидіти. Також не люблю математику, а в музиці є такий предмет, як сольфеджіо (дисципліна, що розвиває уміння чути й слухати музику, а також інтонаційно та ритмічно точно, виразно і свідомо створювати музичний текст – прим. авт.). Там треба було сидіти та вираховувати ноти. Я "плюнула" на це все і пішла гуляти на вулицю. Але дуже люблю класичну музику.
– Зараз зможете на якомусь з інструментів грати?
– Фортепіано. Мені ставили ноти, але я не могла по них грати. Запам’ятовувала на слух те, що грала вчителька та повторювала. Тільки так складала іспити. Але в мене короткі пальці і не завжди дістаю октаву. Можливо, коли закінчу їздити, то навчусь і буду для себе грати.
Читайте також: Від моделі до каратистки: інтерв'ю з Галиною Мельник
– Враховуючи Вашу любов до лазіння по деревах і трубах, то постійно гуляли з хлопцями?
– Зразу так і не згадаю. І сама лазила, і з хлопцями, і з дівчатами. В основному, вони стояли і спостерігали за мною. Я могла залізти, а вони постійно кричали "давай, давай". Люди трошки дивились на мене як на дику.
– Як Ви вчились в школі?
– Подобалась географія. Не любила вчитись, хотіла проводити час на вулиці, дуже багато прогулювала. Ще подобалась фізкультура, її я не прогулювала. Можливо зараз не все знаю, але потрібно в першу чергу розвиватись у своїй справі, там, де в тебе є талант. Потрібно постійно вдосконалюватись. Знаю, що ніколи б не змогла стати математиком, фізиком чи кимось іншим, тому що не дано.
– Але Ви багато читали?
– Ще до школи мама навчила читати книги. Тому пізніше читала все, що тільки бачила. І погане, і добре, і романи, і казки. Дуже любила казки читати, був період що читала дуже багато, в тому числі закордонних. Віддавала перевагу книгам у яких є щасливий кінець.
– Про що мріяли в дитинстві?
– Можливо, в кожного і була мрія, а в мене не було. Я люблю проживати один день і не загадувати в майбутнє.
– Крім книг, зараз Ви ще захоплюєтесь відео іграми?
– Так. Можу сидіти цілий день грати. Все почалось з Horizon Zero Dawn. Це моя перша відеогра. Моя улюблена – Read Dead Redemption 2.
– Хто "підсадив" на відео ігри?
– Мій тренер (Євген Болібрух – прим. авт.). Він сам любить відео ігри. Одного разу, коли грав, попросив допомогти. Я сиділа збоку і записувала, які стріли для якої тварини потрібні. Самій так сподобалось, що вже обійшла його.
– Коміксами цікавитесь?
– Так. Мені подобається Бетмен, Супермен і Чудо Жінка. Супермен як не крути він самий крутий і без нього все пропаде.
– Хто був ініціатором заняття велоспортом?
– У мене з’явився велосипед, мені дуже подобалось кататись. І, напевно, щоб я багато не гуляла, мама переживала, що я не в тих місцях проводжу час, тому запропонувала піти на велоспорт. Мені сподобалось і проводила там весь час. Там було багато дітей, які хотіли вести активний спосіб життя.
– Перші змагання пам’ятаєте?
– Так. Мене посадили на велосипед, і я поїхала. Не знала що роботи, це були маленькі кільця. Я просто крутила як божевільна і виявилась перша, все.
– Було бажання покинути велоспорт?
Коли в мене перестало щось виходити. Був момент, що результати стояли на місті. У нас часто боляче і треба терпіти, а я цього не люблю. Була депресія. А потім я перейшла від одного тренера до іншого, і для мене відкрився новий світ. Я почала тренуватись з хлопцями.
– Після початку тренувань з хлопцями результати пішли в гору?
– Так. Якщо ти хочеш бути найсильнішою дівчиною, то маєш тренуватись з найсильнішими хлопцями. Тільки так можеш досягнути успіху. Треба тягнутись до сильніших. А так у тебе є постійний сильний спаринг.
Читайте також: Що є краще, ніж перемога на землі ворога і підняття у Москві прапора України, – Антон Нікулін
– Чи був переломний момент, коли вирішили остаточно, що будете займатись велоспортом?
– Це все в голову мені вклав тренер. Мені подобається велоспорт, і приносить задоволення. Ще є приємний бонус, була в багатьох країнах світу.
– І як іде вивчення англійської?
– Я постійно на змаганнях і зборах, тому регулярно немає можливості зустрічатись з репетиторкою. Буває, що тільки раз в місяць бачимось. Вона дає мені завдання з граматики. Практику маю на змаганнях, але ще немає великого словникового запасу. Тому деяких слів не знаю.
– Чи вимагали від Вас батьки, родичі або близькі йти вчитись для здобуття "цивільної" професії?
– Особливо ніхто. Та й я батьків не дуже слухалась. В мене завжди була своя думка. Я розуміла, що далі буду в цьому спорті. Заробляти почала в 15 років. Зразу розуміла, що після школи піду в професійне спортивне училище. Зараз вже є бакалавром і маю вищу освіту. Можливо буду тренувати в майбутньому. Але наразі про це не думаю. Планую ще років 10 їздити.
– Зараз не кажуть, що жінка має одружитись, народити дітей?
– Ні. Для мене зараз на першому місці кар’єра. Спершу треба стати на ноги, а тоді думати про дітей. Мені тільки 23 роки. В Європі про сім’ю і дітей починають задумуватись років з 28-30. Коли в тебе є квартира, машина, стабільний дохід.
– Були пропозиції від "шосейників" чи інших видів?
Я зразу мала хороші показники, почала вигравати, конкурувала з хлопцями, тому мене хотіли забрати всі. Хотіли забрати, щоб я їздила по шосе. І тренер з маунтенбайку хотів у себе бачити. Але вибрала трек, бо вважаю, що він красивий, елітний вид спорту. Ти не в пилюці, не в грязюці, не під сонцем. Я так всього цього не люблю. У тебе немає цього страшного загару.
– Вам є значення на якому треці їхати?
– Дерев’яне полотно закрите, і на ньому треба швидше проїхати. Воно рівніше, немає стиків. Бетон можуть погано залити, є шпарини, дощ розмиває, вітер дує, там тяжко. Ти їдеш повільніше, хоч і прикладаєш більше зусиль. Я була розчарована, коли в Харкові відновили трек. До реконструкції він був старенький, розбитий, але швидкий. Новий зробили халявно, погано залиті стики, є ямки.
– Яку максимальну швидкість Ви розвивали?
– В Берліні. Там дуже велике полотно треку, і на спуску можна велику швидкість набрати. Мій часовий рекорд 10,670. Але яка саме швидкість була – не пам’ятаю, для мене це не важливо (67.479 км на годину – прим. авт.). Важливий тільки результат.
– В Україні є умови щоб нормально тренуватись?
– В Києві побудували прекрасний трек. Навіть не очікувала такого. Він швидкий, великі віражі, ще не їздила на такому хорошому (бетонному) треку. Але в нього є один великий мінус – він відкритий. Ми не можемо тренуватись взимку, або коли дощ. Наразі є дерев’яне полотно у Львові, але не завжди виходить на ньому потренуватись…
– Чому?
– Багато інших видів спорту теж тут… І не потрібно забувати про виставку собак. Від них залишається багато шерсті, що потім заважає нормально їздити. Дуже образливо, що це єдиний закритий дерев’яний трек в країні, а до нього так погано ставляться. По ньому гуляють люди. Ти їдеш, а там шматки грязюки лежать, багато скалок, він стає слизьким, через що ми можемо падати.
– За останні пару років є позитивні зміни?
– Стали краще опалювати, а в коридорах навіть спекотно. Але коли виходиш на трек, то прохолодно, бо не всі вікна поміняли, ще є старі. Батареї гарячі, але все тепло з них виходить у вікна. Мені просто хочеться, щоб мала свій час на треці. Можна прийти на тренування, а там займається хтось інший. На вулиці ми піти не можемо.
– Як проходить Ваш день?
– Напевно, трошки нуднувато для людей. Прокинулась – і зразу йду готувати. Час підйому залежить від того, коли тренування. Перед ним я маю мати можливість приготувати сніданок і ще годину відпочити. Кожного дня їм яйця, можу варені, можу яєчню, постійно міняю. Тренування залежить від потреб на момент підготовки. Тривалість – 2-3 години. Далі повертаюсь додому і готую обід, потім денний сон. Прокидаюся, можна щось перекусити, та їду на друге тренування. Після нього вечеря, і ще дві години до сну, під час яких граю у відео ігри. Ще англійський вчу.
– Що, окрім яєць, входить у Ваш раціон? І чи маєте спеціальну дієту?
– Особливо не слідкую за тим, що їм, це дуже складно. Їм те, що потребує організм, покладаюсь на відчуття. М’яса багато не їм, б воно погано перетравлюється. Не їм зелень, дуже її не люблю. Їм каші, особливо гречку. Дуже її люблю, це продукт, який часто рятує. Раціон не є дуже різноманітним. Обов’язково має входити риба. Найголовніше – не порушувати режим харчування. Тому дуже добре, коли ми на зборах в Туреччині, то завжди приходимо на все готове і харчуємось в один і той самий час.
– Під час змагань раціон міняється?
– Важливо їсти між заїздами, щоб була енергія. Коли виступаємо на Кубках світу, то в один день може бути дуже багато заїздів і в різний час. Ти проїхав, і через 15, 30 чи 60 хвилин ти знову їдеш. Викладаємось так, що на фініші відчуваємо нудоту. Їсти не хочеться, але ти мусиш "засунути" в себе цей бутерброд з рибою, щоб сили відновлювались.
– Як відновлюєтесь?
– Маю електромасажер для ніг. Приходжу додому, включаю, а поки він працює граю в ігри. Можу залізти в гарячу ванну для того щоб розслабити м’язи.
За кілька днів читайте та сайті Спорт24 другу частину інтерв’ю з Оленою Старіковю.