Росія – це велика в'язниця, – інтерв'ю з Бех-Романчук про сезон, війну та усунення росіян

Марина Бех-Романчук – українська легкоатлетка, яка змогла не лише якісно стрибати у рідній довжині, а й показувати класні результати у новому для неї потрійному стрибку. Ольга Саладуха, яка успішно виступала у потрійному, лише б поплескала Марині після такого сезону.

Читайте також Хочу, щоб Росію закрили "залізною" стіною, – інтерв'ю з Рижиковою про війну та спортивні санкції

У рамках проєкту "Інтерв'ю 24" ми поспілкувалися з Мариною Бех-Романчук та дізнались, як нова дисципліна стала її козирем, про важливий вплив перемог спортсменів на війну в Україні та російських атлетів, які своїм мовчанням "поховали" себе як професійних спортсменів.

"Будемо виживати у цих складних умовах": про сезон та нову спірну систем

Цей сезон не схожий на усі ваші попередні роки виступів. Ви змагались одразу у двох дисциплінах – потрійному та у стрибках в довжину. Як взагалі оціните свої виступи цього року?

Відверто кажучи, у мене двояке ставлення та відчуття від цього сезону. Не все заплановане вдалось втілити у життя, хоча назвати сезон невдалим теж не можу. Це дуже пізнавальний сезон, у якому зіштовхнулась із багатьма новинками, на які не завжди вдалось правильно реагувати.

Що мали на увазі під словом "новинки"?

Зіштовхувалась із новими випробуваннями, адже у цьому сезоні змагалась одразу у двох дисциплінах. Бували етапи, коли два види відбувались не те, що в один день, а майже в один час. Не завжди вдавалось до усього підійти із правильної сторони. Потрібно було звикати, адже вперше у кар'єрі зіткнулась із такою ситуацією. Сезон видався пізнавальним та дуже цікавим.

Марина Бех-Романчук під час змагань / Фото з інстаграму легкоатлетки

У попередньому інтерв'ю з нами ви розповідали про нові правила змагань, які викликали чимало спірних ситуацій протягом сезону. Чи вимагали легкоатлети повернути стару систему? Взагалі підіймалось знову питання нових правил?

Більше цього питання легкоатлети не підіймали. Хоча було багато випадків, коли легкоатлети викладали у своїх соцмережах відео з моментом спірного стрибка. На деяких із них цей заступ навіть складно назвати заступом. Та сама Івана Шпанович, яка стала на чемпіонаті світу сьомою. Сербка опублікувала свій стрибок, який був за 7 метрів. До речі, ідентичне попадання, яке було в мене у Сербії. Вона написала великий текст, у якому зачепила тему нової системи. На жаль, змінювати її не будуть, а повернення старої навіть не слід чекати...

Ніхто не реагує на наші невдоволення. Не знаю, що мають такого зробити легкоатлети, щоб достукатись до людей, які ввели цю систему. Нам нічого не залишається, як просто адаптуватись до того, що вже є. Будемо "виживати" у цих нових умовах.

Також наведу приклад шведа, який теж мав схоже попадання. На чемпіонаті Європи був подібний момент із британцем, який вже навіть встиг пробігти коло пошани після оголошення результатів. Однак у нього забрали нагороду після того, як одна зі збірних подала протест. У підсумку – британець опинився за межами п'єдесталу. Це говорить про те, що нова система не є ідеальною та дає збій. Можливо, її будуть удосконалювати, але повертати попередні правила вже точно ніхто не буде.

Чому ж тоді ввели нову систему, яка є настільки недосконалою та неточною?

Перша з причин – швидкість. За старою системою після заступу легкоатлета потрібно було змінювати касету. Ця процедура займала певний час. А зараз нічого змінювати не потрібно. Все знімається на камеру, все набагато швидше. По-друге, це кількість суддів. Над планкою не потрібно сидіти двом – трьох суддям, які навіть не можуть відвести від неї погляд. Насамперед зміна системи пов'язана з часом. Нові правила значно економлять час змагань.

Марина Бех-Романчук про сезон / Фото з інстаграму легкоатлетки

Раніше у стрибках у довжину використовували брусок. Вздовж його лінії встановлювали пластиліновий індикатор який показував, чи був заступ у легкоатлета. За новою системою все знімається на камеру, а через повтор можна переглянути чистоту стрибка.

"Несли загрозу для життя спортсменів": про медальний старт у потрійному в Досі

Вже на першому етапі Діамантової ліги у Досі ви стали авторкою "срібла" у потрійному стрибку. Чи очікували такого яскравого старту?

Перед стартом сезону мала розмову зі своїми менеджерами, які запитували: "Марино, які змагання ти будеш пропускати, а де візьмеш участь?". Ми дуже довго обирали, де будемо стартувати, а де ні. Адже вибір цього сезону був у мене справді дуже великий. Щодо змагань у Досі, то поїхали туди ще "свіжими" та "зеленими". Фактично, я ще не знала, чого можу від себе очікувати. Звісно, у мене були контрольні тренування, але їх не було настільки багато, щоб зрозуміти свій функціонал до кінця. Розраховувала, що зможу розпочати сезон із 14,40 – 14,50.

У Досі на легкоатлетів чекало справжнє випробування та змагання із сильним вітром. Якщо колись під час таких умов на довжині могла із впевненість сказати: "Вау, круто". То у потрійному було все навпаки, складно було впоратись із поривами вітру, який був ще однією перешкодою. Мені досі складно передати словами, наскільки сильно цей вітер перешкоджав у секторі. Мене кидало у різні сторони, але тільки не у сектор. Але зрештою вийшов дуже хороший результат, залишились лише позитивні емоції. У Досі прощупали усі особливості нового виду.

До теми Бех-Романчук розпочала новий сезон Діамантової ліги зі "срібла" у потрійному стрибку

Чи були варіанти із перенесенням змагань?

Тоді організатори Діамантової ліги скасували лише чоловічу жердину, адже такі погодні умови несли загрозу для життя спортсменів. Усі інші види провели. Про перенесення мова не йшла, адже циклон, який прийшов у Доху, приніс із собою таку погану погоду не на один день. Чекати покращення погодних умов ніхто не міг. Тому на наступний день у манеж перенесли лише жердину.

Відео переможної спроби Бех-Романчук

Чемпіонат світу у Юджині минув для вас без нагороди. Чи змогли наступні вдалі виступи перекрити гіркоту відсутності медалі у США?

Відверто кажучи, гіркота залишилась, адже у Юджині повинна була бути медаль. Так, можливо, не дві. Але з впевненістю можу сказати, що у той момент зробила у секторі на довжині все, на що була здатна. А от медаль у потрійному повинна була взяти. Була готова набагато краще, ніж на чемпіонаті Європи як морально, так і фізично. Ми готові були стрибати дуже далеко.

Навіть беручи до уваги першу спробу, яку я викладала у своєму інстаграмі, яка була з маленьким заступом. Сама спроба була слабкою. На останньому кроці я взагалі злетіла з ноги, не закінчивши рухову дію. Цей стрибок був орієнтовно на 14,90 та був настільки легкий, що мені складно навіть передати словами. Я покинула сектор із посмішкою на обличчі, адже розуміла, що майже нічого не зробила, а при цьому майже стрибнула на 15-метровий рубіж. Звісно, було боляче. Ще довгий час не могла змиритись із тим, що вже відбулось. Було складно відпустити старе та налаштовуватись на нові змагання.

"Не просто говориш до стіни": про роботу з психологом

У цьому сезоні ви почали працювати з психологом. Розкажіть трішки детальніше про цю співпрацю?

Цей рік можна назвати випробувальним для нас обох. Сподіваюсь, що будемо продовжувати ще тісніше нашу співпрацю, адже це дійсно потрібно. Вважаю, що професійні спортсмени, які досягають високих результатів, повинні працювати із психологами. Часто буває одних тренувань замало, щоб показувати хороший результат. Дуже часто велику роль відіграє психологічне налаштування. Якраз саме психологи можуть допомогти тобі у цьому.

Що спонукало до такої співпраці з професіоналом?

Підготовка до Олімпіади та самі змагання на Іграх-2020 були для мене дуже складні. До того усього мала проблеми зі здоров'ям. Після повернення додому було важко змиритись із тим, що приїхала без нагороди.

Зрозуміла, що не зможу достартовувати сезон без підтримки такого професіонала. Тому звернулась за допомогою до психолога. До людини, яка вислухає, коли потрібно змотивує або насварить. Завдяки цьому легше пережити якісь моменти. Ти розмовляєш із професіоналом, а не просто говориш до стіни, яка тобі мовчки у відповідь: "Я тебе зрозуміла". Постійно підтримуємо зв'язок онлайн.

Марина Бех-Романчук / Фото з інстаграму легкоатлетки

"Люди вигукували українські гасла": як Україну підтримували на змаганнях

На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну ви відзначали велику підтримку легкоатлетичної родини та простих уболівальників із цілого світу. Чи змінилась ця підтримка протягом понад семи місяців війни?

Можливо, на якихось рівнях верхівок країн змінюється ставлення, а от у плані звичайних людей – ні, не змінилось. Протягом усього сезону відчувала величезну підтримку, постійно отримували пропозицію з допомогою. Люди ставились до нас із розумінням, а увесь їх жаль та переживання за нашу країну були на їхніх обличчях. Підтримка дуже колосальна. Змагались у таких країнах, де були приємно шоковані та здивовані підтримкою у наш бік.

Про які країни йде мова?

Наприклад, у Великій Британії. У США, коли під час чемпіонату світу було багато глядачів на трибунах. Коли проходили у національній формі повз арену до нас підходили зі словами підтримки, вигукували: "Слава Україні". Вже на стадіоні під час презентації українських атлетів люди підтримували нас так, як і своїх рідних спортсменів.

Можливо, знаєте легкоатлетів, які безпосередньо допомогли Україні?

Відверто сказати, я не знаю. Можливо, хтось десь допомагав. Ті атлети, з якими я спілкуюсь, пропонували мені допомогу. У перший час після 24 лютого довгий час ми ніяк не могли зупинитись в одному місці. Ми катались по різних точках, де готові були нас прийняти. Багато атлетів були готові поселити нас у своїй домівці на деякий час.

Михайло Романчук на змаганні Марини / Фото з інстаграму легкоатлетки

"Я не жила, а мучилась": про виступи на фоні війни в Україні

Як вдавалось сконцентровуватись на змаганнях на фоні війни у рідній країні?

Відверто скажу, що зробити це було вкрай важко. По-перше, не можливо було не читати новини. Навіть, якщо ти їх не читаєш, то все одно моніториш інстаграм. Після 24 лютого українці стали ще більш активні у соцмережах, де діляться важливою інформацією. Щоб не стежити за війною потрібно просто зачинитись у кімнаті, вимкнути телефон, ні з ким не спілкуватись. От тоді є можливість нічого не почути. Знаєте, складно не так вийти на змагання та сконцентруватись, як залишити свої переживання у готелі, вийти у сектор та просто зробити свою роботу.

Перший місяць я не жила, а мучилась. Це інакше не назвеш. Кожен день для мене на зборах у Португалії був нереально важким. Постійно моніторила новини, практично не вилазила із них. Сильно хвилювалась за країну, спілкувалась із рідними, які залишились вдома, та багато плакала. Я не могла змиритись із тим, що через місяць не зможу приїхати додому. Я не зможу сісти та після зборів повернутись в Україну. Ми постійно шукаємо нове житло за кордоном. Я досі прокидаюсь кожного дня з важкістю на серці. А все через те, що я не вдома.

Я не вдома відпочиваю. Я не вдома тренуюсь. Я не можу з чоловіком просто погуляти в улюбленому лісі чи поїхати в місто у справах. Розповідала якось чоловіку про те, як сумую за тими днями, коли ми врешті-решт відпочивали, а не мотались по місту у справах. Зараз готова на все. Готова зранку і до вечора їздити містом, але щоб просто побути вдома.

Сезон ви провели разом із Анною Рижиковою. Також на змаганнях перетинались із Вікторією Ткачук. Чи надихали вас результати інших українських легкоатлеток?

За цей час ми стали маленькою сім'єю. У потрібні моменти підтримували одне одного, старались триматись разом. Із Вікою ми перетиналмся переважно на змаганнях, а от з Анею ми весь час провели разом. Звісно, що мене мотивували їхні результати. Дивилась, як виступають твої подруги, уболівала, надихалась та мотивувалась. Дуже часто дівчата приємно вражали своєю силою волі, бійцівським духом у такі моменти, коли реально сил вже не було.

Спільна фотосесія Марини Бех-Романчук та Анни Рижикової / Фото з інстаграму легкоатлетки

"Можливість не дати світу забути про війну": про важливість спортивних перемог

Як на вашу думку, перемоги українських спортсменів впливають на війну в Україні?

Ми – обличчя своєї країни на спортивному фронті. На мою думку, саме такі маленькі спортивні звитяги ведуть до нашої великої перемоги. Вони підіймають настрій українців та бойовий дух наших військових, які ціною власного здоров'я та життя щодня боронять нас від ворога. Завдяки нашим захисникам можемо тренуватись та виступати за кордоном, підіймати синьо-жовтий прапор вище інших. Тому ми теж повинні бути сильними та перемагати.

Наприклад, після чемпіонату Європи отримала дуже багато приємних повідомлень. Знаєте, ця перемога була не так для мене, як для України. Неможливо передати ті відчуття, які отримуєш, коли прапор країни підіймається вище інших, а український гімн лунає на церемонії нагородження. Це справді щось фантастичне.

Після гарних виступів багато спілкуємось із пресою, якій маємо можливість розповісти усю правду про війну в Україні. Це можливість не давати світу забути, що у нас досі тривають воєнні дії.

Варто побачити Бех-Романчук зачарувала патріотичною фотосесією у вишиванці: неймовірні фото

Чи була у вас така шалена підтримка до 24 лютого?

Була, але не настільки велика. Повномасштабне вторгнення об'єднало український народ. Його підтримка стала сильнішою та додає ще більше мотивації, аніж це було колись. Впевнена на усі сто відсотків, що ми вже не будемо такими, як були раніше… Ми змінилися. Я хочу вірити, що усі ці зміни підуть лише на краще. Після перемоги у війні будемо ще сильнішими та ще більш об'єднаними. Сподіваюсь, що це все буде великим кроком уперед для нашої нації та усього українського народу.

Відверто кажучи, до 24 лютого не надто стежила за новинними ресурсами. Що не скажеш про мою бабусю, яка постійно дивилась новини по телевізору. Завжди її запитувала: "Ну от скажіть, там хоча б колись розповідають щось хороше, окрім вбивств, крадіжок чи чогось подібного? Говорили про наші перемоги чи нові відкриття?". Я завжди говорила, що нам не вистачає позитивних новин. Сподіваюсь, що після війни все зміниться та журналісти будуть більше розповідати про здобутки наших людей.

Завжди керуюсь правилом: "Все що не робиться, робиться на краще". Бувають моменти, коли після якихось страшних подій, проходить час і ти розумієш, що вони підштовхнули нас до чогось кращого. Але біда у тому, що це війна, а не просто якась життєва ситуація. Дуже багато людей не зможуть повернутись назад. Дуже багато людей залишились без надії, рідних та домівок. І це дуже страшні речі. Величезна кількість українців пережила те, що не дай Бог нікому більше пережити у світі.

Марина Бех-Романчук – чемпіонка Європи-2022 / Фото з інстаграму легкоатлетки

Війна негативно вплинула на ваші виступи у сезоні? Чи додавала мотивації та сил підіймати український прапор вище інших?

Завжди розуміла, що мені потрібно максимально добре виступати, а особливо під час війни. А навіщо я тоді перебуваю за кордоном.

Бували такі моменти, коли говорила: "Якщо я не можу показувати хороший результат, то для чого я маю тренуватись. Краще поїду додому у буду займатись в Україні волонтерством чи іншими корисними справами, якщо не можу зробити свою роботу на усі сто". Дуже важко виступати під час війни, а у цьому ховається велика проблема.

"Насолоджувалась цим днем": про підтримку сім'ї

Який секрет успіху "золота" на Євро у Мюнхені? Ви розповідали, що не робили жодних ставок.

Після четвертого місця на довжині приїхала у готель зі станом, який складно описати словами. Довго намагалась привести себе до тями. Навіть наступного дня мій настрій був не найкращим. Буквально за декілька годин потрібно було виходити стартувати у потрійному. Я зібрала усі сили, "очистила" свою голову та пішла на старт. Казати, що у мене там був який секрет? Не можу такого сказати. Просто насолоджувалось цим днем, адже на трибунах мене підтримували батьки, чоловік, тренер. Я приїхала на стадіон із посмішкою на обличчі, у гарному настрої, з яким зайшла у сектор. Коли прийшла туди, то хотіла зробити те, що мені не вдалось виконати на чемпіонаті світу. Хотіла просто стати та зробити якісно свою роботу.

Переможний стрибок Бех-Романчук на Євро: дивіться відео

Це були перші змагання після 24 лютого, коли батькам вдалось приїхати підтримати з трибун?

Так, вони приїхали лише на Євро у Мюнхен, адже під час війни покидати Україну дуже важко. Я була безмежно щаслива, тому що не бачила їх пів року. Також була дуже рада побачити чоловіка (плавця Михайла Романчука, – 24 канал). Відчувала від них колосальну підтримку.

Детальніше Вслід за "золотом" чоловіка: Марина Бех-Романчук із рекордом стала чемпіонкою Європи-2022

Якщо вже пішла тема про підтримку рідних. Як вони впливають на ваш емоційний стан у секторі – додають хвилювання чи навпаки впевненості у собі?

Хвилювань не додавало, а от відповідальності точно. Хотілось, щоб рідні отримали від мого виступу та результату якомога більше позитивних емоцій та настрою.

Вдалось провести час із рідними?

Після змагань декілька днів відпочила із батьками та чоловіком, після чого довелось готуватись до наступних стартів.

Михайло Романчук та Марина Бех-Романчук / Фото з інстаграму легкоатлетки

"Заради них ми тренуємось": про 15-метровий стрибок у потрійному

Ви стали другою українкою, яка перетнула 15-метровий рубіж. Чи ставите перед собою ціль переплюнути результат Інеси Кравець у 15,50 метра?

Для кожного спортсмена важливі цифри та статистика. Заради них ми тренуємось.

Подолати 15-метровий рубіж, це щось справді фантастично круте. На чемпіонаті світу зрозуміла, що можу стрибнути більше 15 метрів, що це не є щось нереальне.

Після своїх стрибків мала розмову з менеджерами, які заявляли, що я можу стрибнути на 15 метрів, але я і сама це розуміла. Коли на чемпіонаті Європи моя перша спроба була за 14,80, то зрозуміла, що не покину сектор задоволеною, якщо не стрибну свої 15 метрів. Тому ціль була перетнути цей рубіж. Було приємно, що вдалось виконати завдання та показати гарний результат.

Скільки часу потрібно тоді на те, щоб подолати 15,50?

Складно сказати, скільки потрібно тренуватись та змагатись, щоб дострибати до 15,50. Але ми будемо намагатись максимально наблизитись до цього результату. Все можливо. Потрібно просто ще більше тренуватись, адже ми провели лише єдину підготовку до потрійного і все.

Цікаво стало, чи були на тренуваннях кращі за результатом стрибки, ніж на офіційних стартах?

Відверто кажучи, то ні. Мої найкращі стрибки були на змаганнях.

"Я цікавилась, як стрибала Інеса Кравець": про виправданий ризик у сезоні

Фінал Діамантової ліги у Цюриху викликав у вас певне дежавю з чемпіонату світу, коли у вас було два старти в один день. Як вдалось втримати тонус та не перегоріти?

Коли мене запитували: "Марино, ти зможеш виконати дві дисципліни в один день?". Вже тоді я із впевненістю відповідала: "Так, зможу". Із самого початку налаштовувала себе, що все буде добре, я витримаю, адже весь сезон я експериментувала та зіштовхувалась із чимось новим. Дійшло до того, що я вже просто не лякалась того, що мене може чекати попереду. На жаль, через технічну помилку, яка закарбувалась після чемпіонату Європи, мені не вдалось показати гарний результат на довжині. Якщо вдалось би виправити цю проблему, то могла б ще краще закінчити для себе сезон. Але вже, як є, так є. Потрібно більше працювати, більше тренуватись, щоб не допускати подібних помилок у майбутньому.

Емоції Марини Бех-Романчук / Фото з інстаграму легкоатлетки

Більше про результат Бех-Романчук яскраво застрибнула на друге місце Діамантової ліги у Цюриху

За підсумками сезону ви увійшли у топ-10 легкоатлеток одразу у двох дисциплінах. Третє місце ви посіли у потрійному стрибку та 6-те – у стрибках в довжину. Чи могли спрогнозувати, що потрійний вийде краще, ніж рідна "довжина"?

Відверто кажучи, то ні. Просто згадую, як ще п'ять років тому ми готувались лише до довжини. Хоча у підготовку до нього завжди трішки для загального розвитку включався потрійний стрибок. Також частенько на тренуваннях стрибали з підбіжки. Під час тестових тренувань були стрибки з місця. Вони дозволяли зрозуміти, наскільки покращились наші взривні якості. Дуже часто у мене були реально високі показники. Я цікавилась, як стрибала Інеса Кравець.

Були моменти, коли ми задумувались над виступами у потрійному стрибку, але завжди щось ставалось не так. То п'ятка боліла, то відповідальний сезон був на носі, тоді було вже не до ризиків. У 2019 році з короткого забігу настрибала за 14 метрів. Вже ніби здавалось, що навіть це мало б нас підштовхнути спробувати потрійний, але не вийшло. Цього року все склалось само собою. Спершу думали пропускати зимовий сезон, згодом мали лише бігати взимку, а потім тренер запропонував пострибати потрійний. На цю пропозицію я погодилась.

Розуміла, що можу стрибати на 14,50 або 14,70. Зізнаюсь, що зимові 14,70 у Белграді мене приємно шокували. А влітку вже переконалась, що зможу стрибати далеко за 14,70.

Чи можна з впевненістю сказати, що ви продовжите змагатись у двох дисциплінах? Навіть через декілька років у передолімпійський сезон?

Думаю, що так, чому б ні. Виступи у двох видах приносять різноманітність у тренувальний процес. Сподіваюсь, що у наступних сезонах нам вдасться якісніше поєднувати старти у двох дисциплінах. Багато спортсменів роками змагались у двох видах та робили це дуже добре. Чому б і нам не спробувати.

Якби перед Олімпіадою-2024 у Парижі постав вибір – потрійний чи стрибок у довжину. Що б обрали?

Дуже складно сказати, що я б обрала. Я дуже люблю свою довжину, адже роками виступаю у вже рідному для себе виді. Але мені дуже подобається потрійний, у якому я наче риба у воді. Можливо, через два роки, якщо ви поставите це питання, тоді я зможу дати на нього відповідь.

Відео срібної спроби Марини Бех-Романчук

"Не може бути у сучасному світі "спорт внє палітікі": про усунення росіян

Як вам сезон без атлетів із країни-окупанта?

Чесно вам скажу, то не помітила відсутності російських легкоатлеток у секторі. Усі нормально та адекватно поставились до їхнього усунення.

Усі розуміють, що не може бути у сучасному світі "спорт внє палітікі", як вони говорять. Ми усі публічні обличчя, за якими спостерігають, читають. Ми усі обличчя своїх країн. Як вони можуть бути поза політикою, якщо вони є обличчями своєї країни. Тому моя позиція у цій темі впевнена та тверда.

Одного разу прочитала інтерв'ю когось із начебто білоруських атлетів, де він говорив: "Хлопці і дівчата, прокиньтесь. Минув чемпіонат світу, а там навіть не помітили нашої відсутності". А воно дійсно так і було, ніхто не помітив.

21 вересня у Росії оголосили часткову мобілізацію, під яку вже потрапило чимало спортсменів. Чи можна це назвати крахом їхнього спорту?

Не можу з впевненістю сказати, що саме це буде крахом їхнього спортивного світу. Але сто відсотків виникне прірва у декілька поколінь. У Росії вже багато років проблеми з допінгом у легкій атлетиці. У цьому болоті вони самі себе потопили.

Якби я була мамою дитини, то при виборі спортивної секції у них точно не обрала б легку атлетику. А навіщо віддавати дитину, якщо до міжнародного рівня у них підпускають 10 – 15 легкоатлетів. Для чого моя дитина буде тренуватись. Вони вже багато років тому добряче закопали свій розвиток атлетики. Вважаю, що через повномасштабне вторгнення російських військ в Україну у них випаде одразу декілька майбутніх поколінь.

Це наштовхує на думку, що після перемоги України у війні в Росії просто не буде кому виступати. А ті, хто залишаться, будуть просто осторонь цивілізованого світу.

Погоджуюсь. Їм потрібно буде дуже багато часу, щоб виховати нове покоління, яке зможе виїжджати на міжнародну арену та показувати результат. Зараз ті спортсмени, які показували реально хороший результат, це атлети мого віку, або на два – три роки старші. Враховуючи усе, що відбувається, то усі свої "золоті" роки вони просиділи із допінгом. Тепер вони себе потопили через позицію "моя хата з краю – я нічого не знаю". Через це вони просто сидять, грають у мовчанку, а роки йдуть. Звісно, може бути таке, коли врешті-решт їм скажуть: "Гаразд, Бог з вами. Ви отримали своє покарання, виходьте". Але просто вже не буде кому змагатись.

Марина Бех-Романчук про усунення росіян / Фото з інстаграму легкоатлетки

"Росія – це велика в'язниця": про обурення Ласіцкене та прірву у поколіннях росіян

Марія Ласіцкене робила звернення до президента Міжнародного олімпійського комітету Томаса Баха. Хоча сама не стала тією, хто пішла би проти своєї влади та назвала цю війну війною, а не якоюсь "СВО".

Якби ж Марія була з тих людей, які завжди мовчали, то це було б не дивно. Наприклад, дуже багато російських спортсменів мовчали та мирились під час допінгових скандалів. Вони просто тішились стартам під білим прапором і все. А от Ласіцкене завжди була людиною, яка відстоювала своє бачення та точку зору.

Вона постійно чітко та ясно говорила про те, наскільки вона незадоволена керівництвом, наскільки їй не подобається їхня робота. Через них вона не може нормально виступати, як нормальні люди. Саме через них вони виступають під нейтральним статусом.

Вона постійно висловлювалась. І коли почалось повномасштабне вторгнення вона просто замовчала. Я була дуже розчарована. Вона абсолютно не сказала жодного слова. І потім після цього Марія звертається до Баха...Звертається, коли минуло пів року війни. А її інтерв'ю, у якому вона звинуватила Nike, який перестав їй надсилати нову форму. Nike такий поганий, не хоче надсилати речі, а Марія змушена стрибати у дірявій формі.

Хотілось сказати їй: "А ти не хочеш подивитись на це все з іншого боку? Чогось ми – атлети Nike – весь цей час отримуємо допомогу від бренду, який дає нам можливість тренуватись та готуватись до змагань. Адже в Україні усі гроші йдуть на підтримку військових та постраждалих. І він повинен тобі надсилати форму?". Я щось взагалі не можу зрозуміти.

Вона з країни-агресора, яка не сказала ані слова. Nike ж повністю вийшов із російського ринку і після цього усього він взагалі повинен щось для них робити? Її заява мене настільки зачепила за живе, що я тоді висловилась в інстаграмі. У Каті Табашник через обстріл загинула мама, а Марія обурюється, що в неї майка у дірках. Це навіть не проблема, це просто якась катастрофа. Зомбовані люди. А ті, хто, можливо, намагаються зрозуміти ситуацію продовжують зберігати мовчання, бо бояться. Я завжди говорила, що Росія – це велика в'язниця, у якій побудовані колонії і все. Там немає людей, які живуть своїм життям, які мають право на свободу слова та власну думку. Це просто велика колонія, яка є у в'язниці з назвою "вєлікая страна".

Чи отримували повідомлення від російських легкоатлетів?

Жоден спортсмен цієї "вєлікой страни" не написав жодного слова підтримки від 24 лютого. Окей, боїтесь написати підтримку у сторону України чи засудити агресію? Гаразд. Але ж могли просто спитатись, як у нас справи, чи все гаразд, чи усі живі та в безпеці. І це враховуючи те, що з багатьма спортсменами цієї країни ми раніше спілкувались, неодноразово перетиналась на змаганнях. Настільки розчарувалась у них.

Не розумію, як можна бути такими нелюдяними. Спортсмени "вєлікой страни" будуть залишатись збоку навіть після їхнього можливого повернення у спорт. Яку позицію прийняли зараз, така буде у їхню сторону в майбутньому. Вони назавжди залишаться громадянами країни-агресора, країни-терориста. Це не лише на роки, а на цілі покоління.

Нагадаємо! Наприкінці березня на сайті 24 каналу виходило ексклюзивне інтерв'ю з Мариною Бех-Романчук після "срібла" чемпіонату світу-2022 у сербському Белграді. Про сімейний дім, який став прихистком для інших, валідольні тренування та підтримку світу читайте – за посиланням.