У Росії запалало через "Слава ЗСУ": інтерв'ю з Магучіх про війну, коханого хлопця та Олімпіаду

24 жовтня 2023, 07:00
Читать новость на русском

Королева світових стрибків у висоту – Ярослава Магучіх цього сезону виконала всі завдання на головних стартах: виграла чемпіонат світу, Діамантову лігу і чемпіонат Європи. І зараз українка є лідеркою світового рейтингу жіночої висоти. До кінця жовтня у спортсменки триває відпустка.

У Дніпрі, куди спортсменка відправилася на відпочинок, нам вдалося застати її під час онлайн-спілкування. Ярослава в цей час перебувала в лісі на осінній прогулянці, в рідному місті. В ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу Ярослава Магучіх розповіла про те, як минув чемпіонський сезон, а також про плани на відпустку. Жартома каже "Закінчується в мене відпустка, а я ще не відпочила нормально". Також спортсменка поділилася історіями про те, як розізлила росіян, допомогла волонтерам і думки про Олімпіаду-2024.

Варте уваги Перша в історії України: Магучіх встановила унікальний рекорд на Діамантовій лізі

Зверніть увагу!  Нещодавно Ярослава з’явилась на обкладинці українського глянцю "Vogue", і анонсує, що скоро буде ще один журнал з її обличчям на першій сторінці.

"Знаєш, мені багато хто каже, чому б не піти в моделінг, чому спорт. А я хочу сказати, що можу поєднувати і спорт, і моделінг, і це виходить круто", – відразу наголошує спортсменка. 

Мамі відразу стало погано, вона шукала "Корвалол"

Які були головні плани на відпустку?

Найголовніше – це були лікарі. Зуби. Б’юті процедури. Звичайно, мені здавалося, що буде більше часу, бо минулий раз я приїжджала на два тижні, а тут на місяць. Все одно нічого не встигаю. Зйомки, інтерв'ю, треба на зустрічі поїхати. Хоч у мене зараз тренувань немає активних з легкої атлетики, лише розтягування, аеростретчинг, пілатес, ну ось таке.

З котом своїм побавилася, це встигла (сміється). Його Блек звати. Не знаю як буду відпускати його до батьків, тому що коли я поїду він буде з батьками жити, як і жив до цього.

 

Побула вдома, є час, знаєш, трішечки ввечері ще помалювати картину за номерами, і в блокноті, в принципі так і відновлююсь.

Минулого року ти казала, що це був найскладніший сезон в кар’єрі. Як опишеш цей сезон?

Цей сезон більш плавно минув, чесно кажучи. Попередній був складніший, тому що психологічно це якісь такі перші бар'єри були. Що ось і війна, і треба виступати, і бути далеко від дому.

Зараз цей рік вже була, так би мовити, на досвіді. Я можу назвати цьогорічний сезон успішним, тому що все ж таки до головного старту ми підійшли відповідально і змогли вибороти золоту нагороду на Чемпіонаті світу і показати, що ми незламні. Тоді ця новина, в принципі, була дуже гарна, тому що це було перше моє золото, і перше золото у стрибках у висоту для України за 24 роки.

 

 

До теми Орден для Магучіх: Зеленський нагородив легкоатлетку на честь Дня спорту

Пригадую це відео, де ти радісна біжиш, кажеш: "Тату, я здобула це золото". Як вплинуло на тебе те, що були твої рідні на Чемпіонаті світу і підтримували тебе?

Це трішечки теж відповідально, але я вже професійна спортсменка, яка багато років виступає, то я вже не дивлюся, хто там на трибуні. Звичайно, є якась енергія від них. А так я стрибаю для всього стадіону, для людей, для глядачів, які дивляться і підтримують мене.

Я зараз розповім смішну історію. Мама була в Будапешті, і ніхто не бачив, як я стрибнула з першого разу 1,9 метра. Ніхто не дивився. Всі бачили тільки мої початкові спроби на 1,94 метра, де я з першого разу не взяла планку.

Мамі відразу стало погано, вона шукала "Корвалол", потім вона вийшла з сектору, взагалі не дивилася. Коли я вже стрибнула, сестра пішла її шукати, щоб вона там не заблукала на цьому стадіоні.

Це завжди нервово і для мене. Тому що це я роблю, це моя помилка, це я не змогла на таких маленьких висотах зробити все чітко. Виходить, використовую, в принципі, свою енергію дарма. Спроби – це важливо. На минулому чемпіонаті світу я програла свою золоту медаль тільки по спробах, тому що Паттерсон взяла з першої, я з другої або з третьої. Треба стрибати все з першої спроби.

Але буває різне, я не можу поки що з цим нічого зробити, таке відбувається, не часто, але відбувається.

Ще була на трибуні моя юна вболівальниця, племінниця, донька сестри. Вона мене здивувала, бо дочекалася мене після всіх інтерв'ю, допінг-контролю, і ще не спала, здається, о другій ночі. Це було вже так пізно для неї, але вона дочекалася, щоб привітати мене.

На пресконференціях перед етапами Діамантової ліги ти часто анонсувала, що сьогодні здивуєш, і можна чекати рекорду. Як триває зараз твій шлях до побиття світового рекорду – до 2,1 метра?

Це план на мою кар'єру. Така висока планка, але ми до неї тренуємося, намагаємося десь щось покращити і показувати результат, але насправді все одно, я вважаю, що показую результат.

Вже три роки, як тримаю цю планку на результаті 2 метри і трішечки вище. Тому я думаю, що все можливо, дуже віриться, дуже хочеться вписати ім'я в історію легкої атлетики і залишитися там.

Не люблю дивитися, як стрибають інші

Які стосунки з опонентками в секторі – австралійками Ніколою Оліслагерс та Елеонор Паттерсон? Під час чемпіонату світу ти, очікуючи на свій стрибок, лежала із заплющеними очима, і плескала в долоні, щоб їх підтримати.

Не люблю дивитися, як стрибають інші, тому що можна трішечки, знаєш, передивитися всі стрибки і потім каша в голові. Тому я завжди, якщо дівчата стрибають, підтримую, аплодую їм, але із заплющеними очима. Поза сектором, ми товаришуємо, спілкуємося. Я не скажу, що це прямо друзі-друзі, але в нас хороші стосунки.

У Ніколи Оліслагерс є блокнот, в якому вона відразу ж після стрибка записує щось. Чи є в тебе щось схоже? Такий спортивний щоденник, де записуєш свої думки і результати?

Оліслагерс прямо на змаганнях пише, ставить свої оцінки, скажімо так. В мене немає такого щоденника на змаганнях, в мене є тільки щоденник тренувальний, в який я записую вже після. І результати, і відчуття, і тренування саме. Іноді і думки, звичайно, записую, але я більше пишу про свої відчуття. Як пройшло тренування, які були змагання, що відчувала, ось так.

Про війну, Росію та прильоти по Дніпру

Від початку повномасштабної війни багато уваги від медіа до українських атлетів за кордоном. Як змінилась цього року ця увага, що зараз запитують журналісти?

Зараз не змінилося, все так само, теж є велика увага до українських спортсменів. Особливо, вона зростає, коли українці виборюють нагороди. Звичайно, всі питають про війну, і навіть у мене в цьому сезоні, коли були якісь конференції на етапах Діамантових ліг, то багато питань було не про спортивну кар'єру, не про плани, а про війну в Україні.

Мені приємно, що спортивні журналісти продовжують цікавитися темою України і продовжують нас підтримувати. Хоча я знаю, як деякі європейці кажуть, що втомилися від нас, українців, а є такі, які до цих пір не знають, наскільки все серйозно, які масштаби повномасштабного вторгнення Росії в Україну, і коли ти розповідаєш їм це, то вони сидять шоковані.

Треба продовжувати розповідати, продовжувати спілкуватися зі ЗМІ і пояснювати, що війна ще не закінчилася, Росія продовжує обстрілювати нас, продовжує вбивати мирних жителів, про це треба говорити.

Ти ж і на прикладі свого міста можеш розповідати, бо Дніпро часто під обстрілами

Мої батьки в Дніпрі. Коли я розпочинала ще сезон перед Рабатом, то в Дніпрі був приліт у лікарню, прямо 10 – 15 хвилин пішки від них, тоді мама дуже злякалася.

Перед чемпіонатом світу було влучання на автовокзалі, і ще було в басейн "Метеор". Як я вже приїхала, то дізналась, що там в цьому приміщенні був український плавець Олександр Желтяков, чемпіон Європи. Він не спав, і коли була тривога, вивів усіх у підвал.

 

 

"Їх це збісило", – про реакцію росіян

Після твоєї перемоги на Чемпіонаті світу ти крикнула "Слава Україні". Через це в Росії зчинилась така буча, вимагали тебе дискваліфікувати. Як сприймала ці новини?

Я підбігла до трибуни, там була і моя тренерка, і друзі з команди. І я там: "Слава Україні", "Героям Слава", "Слава Нації", всі ці гасла сказала.

Чому в Росії через це запалало? Тому що у них ввійшло це в прямий ефір і вони не могли це викинути. І там ще моя тренерка Тетяна Степанова крикнула "Слава ЗСУ". Тобто у них це все увійшло в ефір, і я дуже рада цьому, нехай хоч подивляться.

Росіяни ще обурювались, коли я почала стрибати зі значком, з мапою України. Звичайно, там був Крим. І тому їх це збісило. Як так, це ж символіка, це не можна.

А потім був більш позитивний інфопривід, коли Естонія передала Україні машину для розмінування, і її назвали на твою честь "Ярослава".

Я дуже рада будь-якій допомозі для України, і мені приємно, звичайно, що це на честь мене "Ярослава" назвали. Знаєш, відчувається, що вони слідкують за Україною, українцями і такий зробили приємний вклад у нашу перемогу.

Я особисто, зараз долучаюсь до зборів, допомагаю волонтерам і не розумію людей, які зовсім цього не роблять. І потім ще щось говорять, що довго війна триває. Зараз кожен українець має допомагати, чим може. На другий рік війни волонтери багато розповідають, що люди вже втомилися, і не так активно допомагають, не так багато донатять, але продовжувати допомагати треба і робити нас ближчими на крок до нашої перемоги.

Як відреагувала на вчинок Ольги Харлан – не тиснути руку росіянці після бою на чемпіонаті світу? Що взагалі думаєш про росіян, білорусів в спорті та політику МОК щодо них?

Слідкувала за новинами тоді. Оля знала, на що вона йде, що можливо буде дискваліфікація. Це був сильний вчинок. Вважаю, якщо ми будемо бойкотувати одні, то це нічого не дасть. Вони просто поїдуть, наприклад, якщо їм дозволять, і будуть змагатися, а ми будемо вдома дивитися.

Читайте також Його зараз не існує, – Магучіх висловилася про Бубку, якого підозрюють у торгівлі з окупантами

Я дякую нашій Федерації легкої атлетики, міжнародній та європейській. В них стійка позиція, ніяких російських та білоруських атлетів на арені. Але треба продовжувати говорити, що це неприпустимо.

Так, Томас Бах каже, що у всіх є права, не змішуємо політику і спорт, але у нас скільки дітей загинуло від ракетних атак, багато спортсменів теж загинули. І вони теж могли б спокійно собі представляти нашу країну на міжнародному рівні, показувати результат, але вони цього вже ніколи не зможуть зробити. В них це право і можливість забрала Росія. І спортсмени в Росії, які мовчать, нічого не говорять, ну як можна їх допускати до змагань?

Про книжки, фільми та готування їжі

В тебе зросла фан-база в соцмережах – 164 тисячі підписників (станом на 21 жовтня). І ти стала більш активною в інстаграмі. Хто займається твоєю сторінкою зараз?

Насправді в мене завжди з інстаграмом та й узагалі з соціальними мережами, як завжди, так: йде вгору, роблю пости, потім нічого нема, все зникло. І знову активніше розвивається, а далі знову нема.

Зараз мені допомагає дівчина знімати відео, щоб трішечки було легше. Тому що ти нібито розумієш, що треба робити це, але якщо ти цим не займався до цього, то це дуже складно. Коли в тебе тренування, навчання, щось ти вивчаєш і ще треба щось виставляти в соцмережі. І звичайно, ти про це забуваєш. А зараз починається нова ера моєї інстаграм-сторінки.

Як ти проводиш вільний час, якщо він у тебе є взагалі. Що читаєш, дивишся?

Чесно, зараз купила собі книжки, думала, буду читати, але немає часу, я не відкрила жодної ще. Тільки, як і казала, малюю картини по номерах.

А якщо говорити про час, коли я за кордоном, то його більше. Вистачає, щоб малювати, і читати книжки, слухати музику, якийсь фільм передивитися.

А які книжки купила?

Є одна книжка, така легка, це роман "Пляжне чтиво", а друга – це не пригадую точно назви "Падіння Атланта", щось таке. Там три частини. 

А що дивишся зараз, які фільми? Що з улюбленого можеш порадити?

Я люблю Марвел і детективи. Зараз в мене є детективний серіал "Люпен". В принципі, Арсен Люпен, як Шерлок Холмс, тому мені подобається це дивитися.

Кулінарія – досі твоє хобі, яке відволікає, чи часу більше немає на це?

Насправді я готую, але я не люблю так їсти, як готую. Якщо б я вдома була, тренувалася вдома, то б готувала частіше. Тому що, дійсно, мені це подобається, це відволікає. Пасту готую або супи якісь.

Ти в інстаграмі опублікувала фото зі своїм хлопцем Назаром. Як складаються стосунки двох спортсменів?

Ми разом вже 4 роки. Назар – це така рідна душа, яка мене підтримує. І, звичайно, розуміє, який ти вклад робиш, тренування, збори, як ти працюєш. Тобто це не просто людина, якій треба ще докласти зусиль, щоб тебе зрозуміти, що в тебе в голові, на що ти налаштовуєшся. Він уже знає, тому що, в принципі, сам такий же. Він теж готується до змагань, тренується.

Назар цього сезону побив юніорський рекорд у бігу на 110 метрів з бар'єрами. Він учасник чемпіонату Європи, побив рекорд України серед юніорів, який довго теж тримався. І в нього теж великі плани на майбутній сезон.

Я бажаю кожному знайти свою другу половинку.

Думки про Олімпіаду-2024

Коли і де починається в тебе підготовка до сезону?

У нас 4 листопада вже буде починатися тренувальний збір у Туреччині. Звичайно, головний старт зимового сезону, чемпіонат світу в приміщенні. Він буде в Глазго на початку березня. Ну, і перед цим 2 – 3 старти десь.

Наступний рік – олімпійський, ліцензію ти вже здобула. Які зараз відчуття в порівнянні з попередньою Олімпіадою 2020?

Не буду загадувати, чесно, але я хочу просто поїхати на цю Олімпіаду і вже бути більш психологічно сильною і налаштованою на результат.

Можна бути фізично налаштованою на супер результат, але морально не налаштованою – будеш виходити в сектор або просто на майданчик і не покажеш результату.

Текст посту під одним із твоїх дописів в Інстаграмі "Літай, як метелик, жаль, як бджола" – девіз Ярослави Магучіх?

Це Мухаммеда Алі фраза, але так, мені вона підходить.