Перша частина розмови про Чемпіонат України у Львові, особистий спортивний бренд, контракти зі спонсорами та роботу на дистанції – за посиланням. Друга частина розмови про вболівальників, переваги бігунів з Африки, психологію, переїзд в Італію, тренера та де заробляють бігуни – за посиланням.
– Чому почали бігати?
– Можливо, це моя доля. В школі відкрилася секція легкої атлетики, до нас прийшов молоденький тренер, коли ми були підлітками в 7 класі. Я ходила на бальні танці, а мені подружка сказала, що там такий тренер гарний на тренування приходить, щоб пішли до нього трошки побігати. Це був мій перший тренер Остасюк Тарас Володимирович. До нього ми і бігали на тренування з танців. Я потренувалася 2-3 тижні, і були змагання Львівської області серед юнаків, де я зайняла друге місце. Це було дуже круто. В нас була велика група дітей, і він нас завжди заохочував до тренувань та до того, щоб їхати на змагання. Ми дуже хотіли на змагання, нам було цікаво. І ось після цих змагань я залишалася у бігу.
– Іншими видами спорту займалися?
– Настільним тенісом. Навіть маю перший дорослий розряд. Не продовжила, бо тренерка мені сказала, що з такими ногами я маю йти в моделі, або бігати. Тому коли бігала, паралельно ходила на настільний теніс, бо кайфувала від цього.
– Коли вирішили, що будете професійно бігати?
– Напевно, в 2015-ому році, коли виконала майстра спорту з півмарафону в Польщі. Я бігла якраз перед магістерською роботою. Тренер мені сказав, що з такими об’ємами, які я бігаю (на той час це було 80 кілометрів), не можу бігати сильно, але якщо захочу, то можу бігти дуже сильно. Ніхто ніколи не казав, що не зможу бігати сильно.
Потім почалося дуже багато комерційних стартів, а це можливість самостійно заробляти на життя, і нормально заробляти. Коли ти ідеш на якусь державну роботу, то за пів року не заробиш стільки, скільки заробиш на одному старті. Це вийшло вже на професійний рівень, стало моєю роботою, способом життя. Батьки завжди підтримували мене. Ніколи не казали, що маю робити, а завжди підтримували будь-який мій вибір.
Читайте також: Треба вболівати за наших спортсменів, бо це нам допомагає, – каратистка Катерина Крива
– Було колись бажання покинути спорт?
– Минулого року був Чемпіонат світу в Валенсії, я дуже багато працювала і, можливо, перепрацювала. Намучилася, і тоді виникло бажання відпочити, зробити перерву. Але потім воно переборолося. Були люди, які мене підтримали й сказали, що все пройде, все буде добре. Коли дуже важко біжиться, то думаю, що вже досить того, одружуюся, народжую дитину і йду в декрет. Є такі моменти, коли важко. Але воно швидко проходить.
– Чи доводилося вам працювати ще десь, крім спорту?
– Я працювала тільки з дітьми, але це було недавно. Не було такого, що доводилося йти на іншу роботу. На жаль чи на щастя, постійно було навчання, спорт, що з часом перейшло в професійний спорт. В Італії я сказала, що мені потрібно ще щось, крім своїх тренувань, і пішла на курси італійської мови та культури, а також тренувала дітей. Після 17 години стадіон повен дітей, тому був приємний досвід.
– Будете мати підопічних?
– Мені сподобався такий досвід. Не знаю, чи зможу професійних спортсменів тренувати, але з дітьми 6-7 років дуже класно працювати. Хлопець постійно питає, коли ми вже одружимося, коли будуть діти, а я кажу щоб дав мені ще побігати.
– Якою була пропозиція?
– Це було в тихому ресторанчику "Панорама" у Львові ще у 2015-ому році. Пішли погуляти, на вечерю і він зробив пропозицію.
– Чи є у вашому випадку тиск з боку сім’ї, що треба вже одружитись і мати дітей?
– 3 червня мені виповнилося 25 років, і тато мого хлопця сказав йому: "Ти Софії скажи, що їй вже 25 років, щоб вона не забувала, що треба вже щось думати". Потім мамі казала, що хочу постригтися під каре, а мама каже: "Софія, та треба волосся довге мати під фату". В принципі все з часом. У 2020 році хочу реалізувати себе в марафоні, бо бачу себе в цьому виді. І, можливо, олімпійський норматив виконати.
– Будете боротися за потрапляння на Олімпіаду 2020?
– На марафон є три спортсмена і три спортсменки. Є олімпійський норматив: 2.29.30 для жінок. Хто виграє перші два місця на Чемпіонаті України та виконає олімпійський норматив, то 100% їде на Олімпіаду. Переважно завжди той спортсмен, який виграв Чемпіонат України по марафону і пробіг по олімпійському нормативу. (Чемпіонат України відбувся 6 жовтня, перемогу серед жінок здобула Євгенія Прокоф'єва, яка показала час 2:28:06. У другої Дарії Михайлової час 2:28:15, – прим. Спорт24).
– Берете участь? (інтерв'ю було записано ще до турніру, прим. Спорт24)
– Ні, я ще не готова. Десь на середину листопада, грудень будемо шукати марафони. В нас зараз в Україні виконала норматив Вікторія Хапіліна, вона бігла в Кракові марафон 2 год. 28 хв. Потім ще бігли наші спортсменки дуже сильні, але вони бігли 2 год. 30 хв. Вікторія єдина, яка наразі виконала олімпійський норматив. На марафоні 6 жовтня подивимося, як все пройде. Якщо, наприклад, я хочу бігти олімпійський норматив, то маю пробігти його з запасом, бо конкуренція в нас сильна.
Я мала бігти Варшавський марафон, який був 29 вересня. Мене вже зареєстрували. Домовилися з організаторами, але повинна була відмовитися, бо виникла проблема з ахіллом правим, і повністю тренувальний процес збився, а марафон помилок не пробачає. До нього треба готуватися від "а" до "я", без помилок. В марафоні все має бути чітко, зроблено на максимум. Тому відмовилася від цього марафону, але будемо шукати якийсь інший марафон на осінь.
– Який Ваш найкращий показник?
– Я півмарафон бігла 1:11:17. Це найкращий результат в Україні. Це також хороший результат і на європейському рівні, бо колись були в нас нормативи майстер спорту міжнародного класу 1 год. 13 хв.
– Олімпіада – це ціль номер один?
– Для кожного спортсмена Олімпіада – це найвище, що може бути.
Читайте також: На медалі з "Арнольд Класік" пише 9 місце. Це мене дратує і мотивує, – стронгмен Павло Кордіяка
– Держава Вас підтримує?
Зараз маю один з найкращих результатів на півмарафоні в Україні, а мене беруть і виключають з нашого львівської ШВСМ (Школа вищої спортивної майстерності). Мене зараз ніде нема, ні в армії, ні в збірній. На тренувальний збір я їду за свої кошти. В Киргизію на тренувальний збір я платила половину сама і тренер сказав, що оплатить 500 євро на білет. Він виділив зі своєї кишені мені гроші. Всі лікування, все за свої гроші. Я не рахуюся в країні ніде.
– Де отримали травму ахілла?
– Це хронічна, ще з дитинства. Колись я бігала 3000 метрів з перешкодами, відбила собі п’ятку, бо впала в яму з водою, і все це за рахунок навантаження великого "виплило". Я робила тренування і підвернула праву ногу, вона була набрякла, і все перейшло на правий ахілл. Це постійно треба контролювати, багато робити вправ на координацію, стабілізацію м’язів, робити масажі. Коли є велике навантаження, то маленька проблема може стати великою. Я робила магнітно-резонансну томографію і лікар сказав, що хірургічного втручання не треба. Також сказав, що в моїй ситуації краще обійтися без хірургічного втручання, підтримувати терапію.
– На уколах доводилося виходити на трасу?
– Так, на знеболювальних, потягнула задню поверхню стегна.
– Для чого в бігу тренер?
– По-перше, він пише тренувальну програму. От моя тижнева програма: в понеділок – плавання і вправи в басейні, вівторок – тренажерний зал, вправи на координацію, статику, загальна фізична підготовка. Все це продумує тренер. Тренування на розвиток швидкості, витривалості. У вівторок це силові вправи та бігові. В залі це прес, маленькі ваги для підтримки м’язової маси тіла, для підтримки корсету. Я постійно хочу чогось більшого, але тренер мене зупиняє, заспокоює. Середа – бігова робота, аеробіка, швидкісна витривалість. Це важкий день. В четвер два відновлюючих тренування: зранку 12 км, ввечері 12 км, прес, планка. У п’ятницю я можу бігти 16 км в парку, по горбистому рельєфу, щоб не по рівному. В суботу бігова робота, довга. В середу інтенсивніший темп, а в суботу довгий. В неділю довгий крос 20-25 км.
– Слідкуєте за вагою?
– Колись ходила до дієтолога 2 рази, він склав дієту, програму. Зранку люблю їсти "нутеллу" з чимось, тренер сварився і дієтолог також. Коли я показала результати дуже добрі, то дієтолог, який також бігає, сказав: "Трошки "нутелли" можеш їсти". Не переконав мене їсти варення чи чогось іншого.
– Вагу зганяєте чи набираєте?
– Коли наберу 1-1,5 кг, то можу не вечеряти. В 2017-ому році я важила 51 кілограм, але воно мені не заважало бігати. Проте я вирішила трішки схуднути. Коли ми збільшили роботу, інтенсивність, я схудла до 49 кілограмів. Коли приїхали з гір, то я важила 51 кілограм, то тоді три вечері пропустила, але зранку "нутелла" обов’язково була. Я ні в чому собі не відмовляю. Їм що хочу, окрім фастфудів, жирної та важкої їжі.
– Коли знаєте, що на вихідних біжите, то тиждень перед тим легкі тренування?
– Тиждень перед "десяткою" у Львові: понеділок – 15 км зранку, середнім темпом, потім терапія; прилетіла до Львова; у вівторок спухла нога, тому тренер сказав два дні не бігати, проте ми продовжили тренування заради результату на Чемпіонаті України; в середу я зробила жорстку роботу на стадіоні "Динамо", де зі мною працював тренер з університету. З ним було також 3 хлопці, які допомагали мені робити роботу. Було дві серії: 2000 м, 1000 м, 500 м. Це було подвійне тренування в середу; в четвер було 12 км в Стрийському парку і прискорення; в п’ятницю було 10 км з прискореннями; в суботу 40 хвилин легенько побігала з прискореннями; в неділю був старт. Тобто, немає такого, що я відпочиваю. Максимум відпочинку – один день. Перед стартом мені краще побігати, аніж відпочити, так тримаю м’язи в тонусі.
– Як на форму впливають перельоти?
– Все залежить від тривалості перельотів. В мене немає проблем з цим. Ми завжди стараємося приїжджати за день до старту. Наприклад, в п’ятницю ввечері або в суботу зранку приїжджаємо, в суботу обов’язково бігаємо і в неділю зранку в нас старт. Немає такого, що ми приїхали саме перед стартом.
– На велосипеді катаєтеся?
– Я тренування поєдную з велосипедом та басейном. Питають, чи на тріатлон не переходжу. Були такі тренування, коли тренер говорив з тренером з плавання і той сказав: "Вона сьогодні має робити 10 разів по 1 км на стадіоні, з часом 3:12-3:13 відпочинок 1 хв. 30 с. між серіями. Перебудуй їй всю роботу в басейні". І тренер з плавання перебудовував: я робила 10 разів по 150 м з інтенсивністю 3:13. Я сказала, що буду бігати на стадіоні по 3 хв ту роботу, тільки витягніть мене з того басейну. Я мертва виходила з нього, не знаю, як плавці таке витримують.
– Найкращий Ваш забіг?
– Найкращий був в Terni Half Marathon. Це був 22 день після гір, після Киргизії. Перший раз я була на висоті 1600 м і там тренувалася. Я просто чудово себе почувала, останній кілометр був 3.11. Це був 21-ий кілометр. Мені дуже сподобалися відчуття, я отримала кайф від змагання.
– Найболючіша Ваша поразка?
– Валенсія, Чемпіонат світу, півмарафон. Це найгірше, що в мене було в житті. Я дуже боляче це переносила, не їла два дні, багато плакала, багато думала.
– Найкраща Ваша перемога?
– 2016-ий, Чемпіонат України, півмарафон, відбір на Валенсію в Києві. Це була неочікувана перемога, відкриття було для мене.
Читайте також: Як замість кондитера стати чотириразовим переможцем Паралімпіади: історія Романа Павлика
– Для вас спорт робота, хобі чи відпочинок?
Для мене – все. Я люблю працювати, терпіти, мене інколи мазохісткою називають, кажуть, що я знущаюся над собою. Сестра була в мене в Римі, ми пішли на процедури на ахілл. Терапія на цю травму дуже болюча була, я так кричала, плакала. Вона говорить: "Софія, для чого тобі це?". Мені подобається, коли я вдосконалюю себе, показую результати. Звичайно важко, але я хочу бігати, тренуватися, це стиль життя.
– Є ще якісь хобі?
– В мене все в спорті. Мені подобається теніс, настільний теніс, подобається тренувати. Я не можу сидіти на одному місці, все постійно має бути активне. Щось організовувати чи допомагати в організації.
– Розкажіть курйоз або веселу історію зі змагань.
– Пару тижні тому бігла на старті в Італії. Ми починали о 21:30 год. Організатори заплатили місту, старт був надзвичайно красивий, у всьому центрі Риму перекрили одну смугу дороги. Організатори заплатили за перекриття всіх шляхів 30 тисяч євро. Я вночі біжу, вже перша групка побігла. До восьмого кілометра трималася з групою хлопців, але потім вони відстали і я побігла сама. І добре, що людина на мотоциклі мене супроводжувала. Бо справа біжу я, на широкій дорозі, біля олімпійського стадіону, одна, і зліва такі величезні корки, і чула такі слова: "Що ж ти тут біжиш, як зараз хтось пістолета витягне якогось зі злості".
– Яка ще є мрія, окрім Олімпіади?
– Пробігти гарно марафон, показати сильний результат. Довести собі, всім, хто в мене вірить, особливо тренеру, зробити йому подарунок. Також хочеться здобути медаль на такому рівні, як Чемпіонат Європи, коли ти виступаєш за свою країну, під своїм прапором.
Спілкувалися Станіслав Безушко та Христина Кобак