Про поступову віддаленість Заходу від війни в Україні пише австралійський письменник Піт Шмігель в колонці на Kyiv Post. Причиною для таких роздумів став випадок на Australian Open.

Варте уваги Це неможливо, поки триває війна, – Костюк не буде тиснути руку тенісисткам із Росії та Білорусі

Брудна російська провокація

16 січня стартував Відкритий чемпіонат Австралії з тенісу. Це один з чотирьох найбільших тенісних турнірів в році. Але організатори Australian Open своїми вчинками показали, що неспроможні впоратися з наслідками повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Замість того, щоб заборонити виступати спортсменам з Росії та Білорусі, як це зробили у 2022 році організатори "Вімблдону", Tennis Australia дозволили російським гравцям брати участь у змаганнях. Та щоб показати свою "прихильність до миру в Україні", організатори провели благодійний матч за мир. А росіяни виступали як "нейтральні атлети". Та навіть це призвело до неочікуваних наслідків.

В першому колі турніру українці Катерині Байндль випало грати проти росіянки Камілли Рахімової. І на цей матч прийшли російські вболівальники. При цьому вони мали з собою величезний прапор Росії, який розгорнули на трибунах. А на одному з вболівальників була футболка із зображенням російського президента Владіміра Путіна.

Російський прапор на трибунах під час матчу українки Байндль на Australian Open / кадр з трансляції

Така поведінка викликала чималий скандал в тенісній спільноті та серед українців. Тож навіть український посол Василь Мірошниченко звернувся до організаторів турніру з цього приводу. Як і українська діаспора. І лише під цим тиском організатори турніру заборонили вболівальникам вивішувати російські прапори під час матчів.

Водночас "Справа не в прапорі": росіянин пожалівся на українців під час матчу на Australian Open – відео

Ніде Tennis Australia – орган, який керує турніром – не зробив нічого, щоб засудити причини війни. Він також не вимагав і не просив російських гравців висловити свою позицію щодо війни. Навіть після Олімпійських ігор у Сочі 2014 року та масової дискваліфікації російських спортсменів за допінг, Tennis Australia не демонструє жодних ознак визнання того, що спорт є частиною гібридної війни Путіна.

В основі неправильного управління ситуацією Tennis Australia лежать ширші тривожні тенденції в західних ліберально-демократичних країнах, які становлять ризики для майбутніх перспектив перемоги України, включаючи потік військової допомоги.

"Нормалізація ситуації"

Першу тенденцію можна назвати "нормалізація ситуації". У зв’язку з цією тенденцією багато політичних діячів, бізнесменів і ЗМІ розглядають поточне вторгнення Росії в Україну як щось неминуче, "ще одну війну в жорстокому світі" і щось, на що потрібно звернути увагу з точки зору зменшення ризику для себе (а не до українців). Хоча людські наслідки війни є трагічними в їхній свідомості, а Україна є скривдженою стороною, війна стала цілком "нормальною" в їхньому ширшому світогляді.

Це проглядається і заяві Tennis Australia щодо російського прапора під час матчу українки. Їх жодним чином не зацікавив вплив цієї ситуації на Катерину Байндль, яка була постраждалою. Це тенісистка з Миколаєва, який з початку війни майже кожного дня перебуває під постійними обстрілами зі сторони російської армії.

Важливо Українська тенісистка відреагувала на провокацію з футболкою Путіна на Australian Open

Окрім того, цей матч відбувся 16 січня – через два дні після того, як Росія завдала ракетного удару по Україні, коли одна з ракет влучила в багатоквартирний будинок у Дніпрі, цілковито зруйнувавши один з під’їздів, вбивши щонайменше 40 людей. Всі ці злочини відбуваються під російським прапором та за підтримки російського режиму, який і був представлений на трибунах Australian Open під час матчу українки.

Наслідки ракетного удару Росії по Дніпру 17 січня 2023 року / фото Дмитра Резніченка

Незалежно від того, чи це Tennis Australia, чи інші, такі підходи представляють або дурне, або зловмисне невизнання того, що ситуація, в якій опинилася Україна: є безпрецедентною в сучасній історії; що геноцид і колонізація є цілями Росії; що на карту поставлені самі цінності Заходу; що потрібно зробити дуже важкий вибір, інакше багато людей загинуть без потреби.

Натомість частина західної еліти віддають перевагу м’якшому вибору. У випадку Відкритого чемпіонату Австралії це означає виконання символічних жестів. Це так, ніби коли ви кажете "мир" у кожній промові, і це звільняє вас від справжньої позиції щодо війни.

Як сказала Марта Костюк, одна з молодих українських тенісних зірок: "Оскільки люди кажуть, що вони "не хочуть війни", ми (українці) звучимо так, ніби ми хочемо війни. Очевидно, ми теж не хочемо війни".

Дійсно, на цей момент російські заклики до "миру" є зловісним прикриттям для продовження руйнування та насильства.

"Посередній менеджеризм" замість лідерства

З цим пов'язана і друга тенденція: "посередній менеджеризм". Це означає зробити мінімум, необхідний для задоволення очікувань ваших зацікавлених сторін. Десь дати зброю, зробити заяву, відвідати Україну або "заборонити російські прапори".

Знову ж таки, рушієм тут є не інтереси України чи захист українців, або й навіть виживання західних цінностей, а виконання необхідного мінімуму, щоб сказати та показати, що ти "щось робиш". Але це коштує життя українцям.

Фактично цей "менеджеризм" є полярною протилежністю лідерства.

У цій ситуації лідерство вимагає: а) знання кінцевої точки/цілі, до якої слід прагнути; б) щире партнерство та прислуховування до постраждалої сторони – України; c) посилатись на демократичні цінності, на яких заснований Захід; г) усвідомлення жертви, якої вимагає перемога.

На жаль, деякі на Заході настільки звикли "менеджерити", а не "брати на себе лідерство", що не можуть носити футболку з написом "Будь хоробрим, як Україна". Як це зробив Боріс Джонсон. Хто із західних лідерів керує так, як він? Або як Президент України, воєначальники, машиністи, медсестри та енергетики?

Ханна Арендт говорила про "банальність зла" стосовно нацистської Німеччини. У путінській Росії, у світлі таких випадків, як тенісний турнір на іншому кінці планети, сьогодні є деякі стратеги, які раді, що їхня війна "нормалізується". Вони ще більше задоволені іншим прикладом того, як декому на Заході не вистачає ясності бачення та моральної сміливості, щоб зробити те, що потрібно: визнати ненормальність війни, а потім справді підтримати українців у викоріненні ворога на благо Заходу.