Причиною для написання цього тексту став пост очільника Національного олімпійського комітету, а заодно і міністра молоді та спорту Вадима Гутцайта, та коментар під ним. Пост був присвячений тому, що НОК та Федерація дзюдо України направила листи до Міжнародної федерації дзюдо через те, що до чемпіонату світу було допущено росіян, які мають стосунок до російської армії або інших силових структур. Закінчувався пост словами "Підтримую рішення Федерації дзюдо України про неучасть у змаганнях, куди "сліпо" допустили російських спортсменів. Знаю, що такі рішення даються непросто. Та разом рухаємося далі. До Перемоги! До нових змагань, без представників країн-агресорок".
Читайте також Браво, міністерство: як чиновники одним наказом розсварили український спорт
Багато хто такі висловлювання Гутцайті сприйняв з іронією. Адже фраза "до нових змагань, без представників країн-агресорок" явно дисонувала з тим, що відбувається насправді. Бо росіяни таки поїхали на чемпіонат світу з дзюдо, а от українська збірна – ні.
Та були й ті, хто висловив своє захоплення словами Гутцайта. Серед них сторінка під назвою "Скелелазіння Українки". Саме від її імені було опубліковано такий коментар (орфографія збережена): "Це гідна позиція на спортивному фронті! Саме така і повинна бути! Сьогоні спортивний фронт нічим не відрізняється від боїв в Бахмуті та у Вогледарі! Якщо воїни ВСУ нічого подібного не можуть допустити на полі бою, то спортсмени також повинні бути бійцями не тільки на змаганнях, а і в державницькій позиції! І не все так однозначно" – варіантів бути не може. Перш за все спортсмени – це громадяни цієї держави, а тільки потім спортсмени! Дякуємо за позицію НОК України! ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!"
Схоже на те, що Вадим Гутцайт цілком поділяє таку позицію, адже поставив лайк цьому коментарю.
Хоча, якщо бути відвертим, порівнювати зараз спортсмена та українського військового, який тримає оборону в Бахмуті – це не просто ницо. Це огидно. Це знецінення. Це нерозуміння того, чим жертвує людина на передовій, якщо вказувати на те, що спортсмен в тренажерному залі чи під час змагань робить те саме. Це відверта маніпуляція, намагання додати собі особливої "ваги" за рахунок тих жертв, які доводиться оплакувати українцям щодня.
Читайте також На карту поставлено багато – Зеленський спрогнозував майбутнє світу в разі окупації України
Під цим коментарем розгорнулася чимала дискусія за участі спортивного коментатора Віталія Волочая. Він і вказав на той факт, що не варто порівнювати бої за Бахмут та спортивні змагання. Та й загалом використовувати термін "фронт", який не пов'язаний з війною напряму – теж не варто.
Правда сторінка "Скелелазіння Українки" не відступала. І вирішила використати "контраргумент", прирівнявши цього разу і волонтерів до спортсменів.
В такому разі хочеться ще раз закцентувати. Допоки в Україні триває війна, в нас є один фронт. І він простягнувся на всій лінії зіткнення з російськими окупантами. Все решта, чим займаються українці, і що не пов’язано з прямою участю у воєнних діях, зараз називати фронтом не надто випадає. А тим більше порівнювати участь в змаганнях з боями на війні.
Бо виступи українських спортсменів на міжнародних змаганнях, під час яких вони займаються промоцією України та не дають забувати світовій спільності про війну – це не фронт. Свідома громадянська позиція та діяльність на користь Україні – так, фронт – ні. Бо коли людина вранці в кав’ярні купує каву – вона не "підтримує економічний фронт". Вона купує каву, з продажі якої будуть сплачені податки. Вона займається тим, чим би займалася і без війни. А називати це фронтом, та й ще й порівнювати з кровопролитними боями за Бахмут – це блюзнірство. Просто огидне блюзнірство.