З його іменем асоціюють найбільший успіх українського хокею на рівні національних збірних за останніх десять років. У середині минулого десятиліття Георгій Зубко ініціював експеримент, зібравши під керівництвом тренера Олег Ігнатьєва найталановитіших хлопців 2000 року народження. Спершу в ту групу входили в основному вихованці харківської "Дружби", а згодом до них приєдналися обдаровані діти з інших регіонів. Вінцем експерименту стала перемога юнацької збірної України до 18 років на домашньому чемпіонаті світу-2018 у дивізіоні 1В.

Читайте також Закон про меценатство в спорті – державний чи антидержавницький?

Минуло три роки, і деякі з представників тієї команди вийшли на провідні ролі в клубах Української хокейної ліги й стали гравцями національної збірної. А пана Зубка торік у грудні обрали президентом Федерації хокею України. Виборчі баталії традиційно для нашої країни тягнули за собою скандальний шлейф. Власне, ситуація в українському хокеї не втихомирилася й досі. Днями фінішував чемпіонат України, але хокейна спільнота живе не стільки післясмаком фінальної серії між "Донбасом" і "Соколом", скільки обговорює: що буде далі. Конфлікт між ФХУ і Українською хокейною лігою, яку позаочі іменують лігою власника Донбасу Бориса Колеснікова, перейшов у публічну площину. Перші наслідки може відчути на собі новий тренерський штаб національної збірної на чолі з Вадимом Шахрайчуком. Адже існує ризик, що на перший після тривалої паузи збір головної команди країни може не приїхати дев’ятеро викликаних до лав представників "Донбасу". Крім того, відкритим залишається питання майбутнього клубного хокею в наступному сезоні.

Конфлікт із Колесніковим, інформаційна війна, національна збірна і натуралізовані гравці, реанімація українського хокею стали головними темами цього інтерв’ю. Георгій Зубко розповів, як збирається в умовах жорсткої протидії відроджувати популярну в нашій державі гру, сказав, коли можна очікувати на повернення збірної України в елітний дивізіон чемпіонату світу і наскільки серйозним є ризик, що з наступного сезону у нас буде дві, незалежних одна від одної внутрішніх першості.

Ігнатьєв під час розмови зі мною хотів бігти

– Хокей – та тема, про яку мені при всій зайнятості (Зубко – заступник генерального директора з комерційної діяльності та стратегічного розвитку міжнародного аеропорту "Бориспіль" – прим. 24 каналу) подобається займатися найбільше, – бере слово президент ФХУ. – Не лише тепер, а відтоді, як ми займалися дітьми 2000 року народження разом з Олегом Ігнатьєвим. Через роки Олег розповідав мені, що приїхавши на моє запрошення до Києва після всього побаченого і пережитого в Харкові, під час розмови зі мною хотів бігти. Рятувало тільки те, що не було куди. Мовляв, побачив молоду, швидку і, як йому здалося, несерйозну людину. Після того, як Олега чимало обманули впливові люди у віці, він не хотів вірити у чергову "казочку". Ігнатьєв зізнався, що на той момент перестав вірити людям.

У ту команду я вклав душу. І коли ми дійшли до домашнього чемпіонату світу-2018 і програли за переповнених трибун Палацу спорту стартовий матч японцям, я був розчавлений. Перед тим матчем стояв з Ігнатьєвим біля борту і говорив: "Олеже, наближається мить, коли ми повинні відповісти всім, що робили останніх десять років. Це наш іспит"… І після того програємо 0:1... При переповнених трибунах Палацу спорту, ми не забили жодного голу, не далі залові жодного імпульсу. Після поразки від японців теж піднявся у готельний номер, впав на підлогу і не міг піднятися. Було відчуття, немов мене побили ногами. Але через якийсь час до мене зайшли хлопці. І сказали: "Ми завтра переможемо". А завтра була Австрія, команда вища за класом, у перемогу над якою не вірили навіть найвідданіші наші прихильники. Але ми виграли, потім перемогли у ще трьох матчах і стали першими.


Молодіжна збірна України U20 після домашнього чемпіонату світу-2019 / Фото автора

Я жив тією командою впродовж дуже тривалого часу, намагаючись реалізувати задуми, які пропагував у харківській школі "Дружба-78" нині, на жаль, покійний Іван Правілов. І чиїм шляхом пішов Ігнатьєв. Такі концепції активно використовуються в США і Канаді. Ми спробували реалізувати їх у себе. Мабуть, це були найяскравіші десять років мого життя. Спершу наша команда під знаменами київського "Беркута" вперше в історії виграла юнацький чемпіонат Білорусі, а згодом ми тріумфували на світовій першості U18 у дивізіоні 1В.

– Після юнацької збірної Ігнатьєв очолив молодіжку. Коли ж хлопці 2000 року поступово перебралися у дорослий хокей, Олег зник з поля зору.

– Чув, що люди говорили, мовляв, Ігнатьєв має намір завдяки успіхам на дитячо-юнацькому рівні очолити дорослий клуб. Це не так. У нас з Олегом є інша мрія – створити в Києві приватну дитячо-юнацьку школу, яку ми обов’язково назвемо "Дружба". Ігнатьєв знову має бажання набрати шестирічних дітей. Для того, щоб історія з хлопцями 2000 року народження мала продовження, маємо створити систему, щоб щороку проводити правильну селекцію серед бажаючих займатися хокеєм у всіх великих містах. Щоб отримати горизонт для планування на тривалий час, нам потрібен лід. Власне, це окрема, незалежна від моєї нинішньої посади історія.

– Мова про будівництво льодової арени неподалік від станції метро "Сирецька"?

– Так.

– А в Харкові "Дружба" буде?

– Це ті процеси, які ми повинні вибудовувати від загальнодержавного до регіональних рівнів. Головне завдання. Яке ставлю перед собою на посаді президента Федерації хокею України – ми повинні повернутися в елітний дивізіон чемпіонату світу. При цьому ми розуміємо, як складно це зробити. Ми мрійники, але з практичним складом розуму. Через те не будемо зосереджуватися виключно на першій збірній. То верхівка айсберга. Треба, щоб повноцінно функціонували всі складові хокейного господарства.

Проаналізувавши досвід інших країн, я вималював структуру, яким бачу шлях до головної мети. Врахувавши перед тим власні можливості і можливості людей, на підтримку яких розраховую. Склав дорожню карту і розділив процес розвитку хокею на три основних блоки – створення інфраструктури, єдиної методики підготовки спортсменів і перепідготовка тренерських кадрів.

8 – 10 – 12 ковзанок на рік

– Ви не перший, хто констатує, що треба вести роботу в цих напрямах. Важлива реалізація. Зокрема – будівництва ковзанок.

Нам потрібно 40 додаткових льодових майданчиків. Найрозмаїтіших. Нам потрібно 25 "дутиків", вісім "палаців-тисячників" на кшталт столичного "Авангарду" і два-три зали місткістю не менше 3000 місць. Ми повинні охопити всю країну, кожен обласний центр точно і поступово просуватися в глибинки. При цьому треба зосередитися на економваріанті. Прикладом може слугувати повоєнне вирішення житлової проблеми в СРСР. Так, усім хотілося жити в палацах, а "хрущовки" прийнято зневажати. Але ніхто не буде заперечувати, що завдяки зведенню цих найпростіших будинків була вирішена глобальна проблема розселення людей по всій території Союзу. Так само і в нашому випадку. Нам потрібні найдешевші "дутики", щоб люди в кожному регіоні України почали грати в хокей.

Для цього нам як база потрібна загальнонаціональна програма. Вона вже готова. У ній передбачено будівництво 36 льодових майданчиків. Програма вже передана міністру молоді і спорту Вадимові Гутцайту, й дуже сподіваємося, що вона буде затверджена Кабінетом Міністрів як державна урядова програма. Дуже сподіваюся, що її приймуть. Але якщо цього не станеться, ми будемо шукати альтернативні варіанти реалізації задумів.

До теми Нове життя "Авангарду": восени в Києві з’явиться сучасна хокейна арена

– Мова про програму на кшталт тієї, яка була у 2007 році та не була реалізована?

– Так. Але цього разу мусимо подбати, щоб ефективність реалізації була іншою. Програма зараз потрібна, вона має стати стовпом створення інфраструктури. Розраховуємо впродовж чотирьох років будувати по 8 – 10 – 12 ковзанок на рік. Це реально. Бо мало того, що "дутики" найдешевші, вони будуються за шість-вісім місяців.

– Яка вартість одного "дутика"?

Проаналізувавши інформацію, ми дійшли до висновку, що вартість дутика має коливатися в межах 45-50 мільйонів. Може бути й дешевше – навіть до 25. Проте орієнтуватися треба на 50 мільйонів. Такі витрати на будівництво ковзанок реальні для кожного регіону без субвенцій з центру.

– У рамках попередньої, розрахованої на десять років Цільової програми розвитку хокею, теж будувалися "дутики". Щоправда, хаотично. Найбільше обурення викликало будівництво ковзанки в Калуші на Івано-Франківщині. Гроші були витрачені, а потім виявилося, що ні достатньої кількості бажаючих користуватися послугами немає, як і коштів на її утримання та сплату комунальних послуг. У підсумку ковзанка у Калуші існує на папері, але не функціонує…

– Це справді дивно, чому тоді вирішили будувати ковзанку в Калуші, а не в обласному центрі. Це не рентабельно, бо жителі обласного центру калуською кригою не користуються. Ось і виходить, що в Києві лід кожної з ковзанок простоює лише по три-чотири години на добу, а десь завантаження мінімальне. Таке будівництво – халатність. Одна справа, обирати між Хмельницьким чи Рівним, Запоріжжям чи Дніпром. Це справді важко. Але коли вибір стоїть між Івано-Франківськом і Калушем, то відповідь мала б бути очевидною.

Треба провести якісну натуралізацію

– З єдиною методикою підготовки спортсменів ситуація простіша і складніша водночас. Бо, з одного боку, вона не потребує великих затрат. А з іншого – ефективність реалізації залежить від фаховості тих, хто її створюватиме.

– Над розробкою програми працює Олександр Годинюк, котрий очолив новостворений Спортивний комітет ФХУ. Олександр багато років грав у Національній хокейній лізі, тривалий час працював тренером у київському "Соколі" і національній збірній, а зараз є скаутом клубу НХЛ "Веґас Ґолден Найт". Разом із ним над проєктом працюють інші люди, які все життя присвятили хокею і мають реальний досвід виступів і роботи на найвищому рівні. За кордоном. Це люди, які відкриті до нового, володіють сучасною моделлю мислення, здатні піддавати сумніву те, що говорять.

Також разом із програмою підготовки спортсменів нам треба розпочати процес підвищення кваліфікації чи підготовки тренерів. Усіх без винятку – від дитячих до професійних. З подальшим їх ліцензуванням. Ця ініціатива вже наштовхнулася на несприйняття, мовляв, ми хочемо влазити в роботу людей, які залишаються ефективними багато років. Це трохи не так. Я не сумніваюся в фаховості наших спеціалістів. Але раз ми ставимо мету повернутися в еліту, то маємо ставати кращими всі без винятку.

– Але той шлях, який ви намітили – тривалий. Можна припустити, що процес повернення в топ-дивізіон чемпіонату світу затягнеться на десятиліття?

– Однією з умов, щоб пришвидшити ходу нашої національної збірної, треба провести якісну натуралізацію.

– З футбольного прикладу видно, що вболівальники ставляться до натуралізації не дуже схвально.

– У випадку з хокеєм треба вести мову про натуралізацію як виняткову міру. В цьому напрямі ми зараз активно працюємо з тренерами збірної Вадимом Шахрайчуком і Костянтином Сімчуком. Спершу нам треба прорватися з дивізіону 1В в 1А, спробувати там закріпитися, зміцніти і зробити ривок в еліту.

– Говорив з Шахрайчуком кілька днів тому. Він визнав, що перемоги за будь-яку ціну йому не потрібні. Мовляв, у нас із Росією війна, і ми не можемо собі дозволити повальної натуралізації росіян, навіть якщо вони допоможуть вийти в елітний дивізіон.

– Згоден з Вадимом. Наразі мова йде про 5-7 натуралізованих хокеїстів. Та й то ми не збираємося натуралізовувати легіонерів відразу. Цей процес розтягнеться на кілька років. Будемо придивлятися до кандидатів. Хоча хлопці, які мріють грати за Україну та є нашими ідеологічно, вже є. Цих людей цікавлять не гроші. Вони переїхали в нашу країну, їм тут подобається, і вони хочуть представляти синьо-жовті кольори на світовому рівні.

– Можете назвати конкретні прізвища хокеїстів, яким би хотіли надати українські паспорти?

– Ні, бо ні з ким поки до кінця не домовилися. Ми скуті в можливостях. Є правила, згідно з якими гравець, який хоче бути натуралізованим, має відіграти в національному чемпіонаті цієї країни 16 місяців. У разі, якщо він до того не був заграний за іншу збірну. Умовно весь наш нинішній чемпіонат можна зараз пропонувати під натуралізацію. Але оскільки ми обрали шлях крапкової натуралізації, мусимо кожен крок ретельно зважувати. Нам не хочеться натуралізувати п’ятьох хокеїстів зараз, п’ятьох потім й надалі дивитися – хто з них вистрелить чи буде корисним. То не наш шлях. Ми будемо надавати громадянство лише тим людям, на яких розраховуємо гарантовано.

Люди, які не бажають працювати конструктивно, вели проти мене інформаційну війну

– Але є ризик, що зловживатимуть бажанням натуралізувати своїх легіонерів з огляду на ліміт клуби.

– Самостійно, без участі федерації, клуби провести процес натуралізації не зможуть. У цьому процесі беруть участь чотири суб’єкти – національна федерація, профільне міністерство, Офіс Президента і клуб. Тому мені прикро, що нині є клуби, з якими порозуміння немає взагалі. У цьому процесі нам важливо, щоб українські хокеїсти були в пріоритеті, щоб іноземці не відсовували їх на узбіччя. Клуби не мають цим зловживати.

– В Українській хокейній лізі таке явище помітне. При цьому один зі спонсорів київського Сокола В’ячеслав Лецкан, який не займався хокеєм професійно, позбуваючись 19-річного гравця Микити Круглякова, котрий три роки тому ставав чемпіоном світу серед юніорів у дивізіоні 1В, каже, що цьому хлопцеві треба закінчувати з хокеєм...

– Найгірше, що хлопці це читають і надломлюються психологічно.

Треба казати прямо: в УХЛ ми часто стикаємося з дискримінацією українських гравців. Такому явищу треба покласти край. Багатьом не сподобалося, коли я назвав наш чемпіонат антиукраїнським. Але наразі це неправильно трактується.

При цьому я усвідомлюю користь від легіонерів у клубах. Проте селекція іноземних гравців має бути набагато якіснішою, ніж це спостерігається зараз. У перегляд і запрошення легіонерів треба вкладати час і знання. Якщо ж клуби підсилюватимуться з прицілом під національну збірну, то користь буде для справи загалом. Проте поки про єдність із клубами говорити рано, перед наставником національної команди Шахрайчуком поставлене завдання вибудувати єдину систему підготовки всіх збірних – від юнацької до першої.

– До речі, чому, призначаючи тренера збірної, ви зупинилися саме на кандидатурі Шахрайчука?

– Це рішення ми довго зважували. Оскільки питання пріоритетне, то його ми тривалий час обговорювали з тими людьми, які увійшли в мою команду після обрання на посаду. З Шахрайчуком я особисто знайомий не був. Ми познайомилися через відеодзвінок. Перша розмова тривала приблизно півтори години. Ми ділилися власними баченнями того, як має розвиватися національна збірна. Надалі провели ще кілька телефонних нарад. Я переконався, що Вадим, який два десятиліття грав у провідних європейських клубах і збірній, а в останні роки вже отримав серйозний тренерський досвід – справді сучасна, відкрита людина з великим авторитетом у профільному середовищі. Професіонал. Бачу, що Шахрайчук щиро вірить в те, що ми зможемо досягти успіху. Врешті, після особистої зустрічі зрозумів, що Вадим – саме та людина, яка нам потрібна. При цьому в нас у країні є й інші тренери, які дотримуються стратегічного бачення і на допомогу яких ми розраховуємо зараз чи в майбутньому.

– Можете назвати прізвища?

– Костянтин Буценко (тренер білоцерківського Білого Барса – прим. 24 каналу). Він – великий фанат своєї справи, людина, яка підходить до роботи дуже системно. Якби не він, то чимало українських хокеїстів сьогодні вже не виступали б... Ми віддали Костянтинові та Олександрові Бобкіну дві збірних одночасно – молодіжну і юніорську. Нам важливо, щоб хлопець, який приходить у команду U18, відразу розумів, які вимоги в дорослій національній збірній. Щоб щороку не доводилося адаптовувати гравців заново. Шахрайчук і Сімчук створять єдину вертикаль і її дотримуватимуться всі тренери збірних. Нині в цьому вже певність є. Хоча тривалий час люди, які не бажають працювати конструктивно, вели проти мене інформаційну війну, намагаючись дискредитувати і не дати сформувати єдину команду.

– Може, щось змінилося б, якби олімпійського чемпіона Олексія Житника, який мав бути вашим опонентом на виборах президента ФХУ, допустили до виборів?

– Повірте, я був зацікавлений у тому як ніхто. Я ж розумів, що мене очікує в разі не допуску Олексія.

Спілкуючись із представниками всіх регіонів ще до виборів, я не сумнівався, що мене оберуть. Сенсу усувати конкурента штучно в мене не було. Тому навіть наполягав, щоб Житника заявили. Проте є процедура, і її порушувати не можна. Якщо Олексій і його команда не змогли без порушень висунути кандидатуру, то які можуть бути претензії до мене?

При цьому зараз я намагаюся спілкуватися з Житником. У нас немає розбіжностей у поглядах на розвиток хокею. Проте опоненти не зважають. Вони чіпляються до всього, що б ми не робили. І я не маю претензій до Житника. Він може щось сказати, покритикувати, але без умислу. Олексій не має ні управлінського досвіду, ні тим паче політичного. На відміну від Бориса Вікторовича (Колеснікова – прим. 24 канал). Під його вплив, схоже, потрапив Житник.

Але ми не зважаємо і намагаємося комунікувати з людьми. Ті, хто критикував мене на початку, нині почали змінювати свою думку. Мушу визнати, що розмовляй я так відкрито на початку виборчої кампанії, багатьох непорозумінь вдалося б уникнути. З іншого боку, часу на це теж не було. З 24-х регіонів я до виборів встиг об’їхати тільки сім. Разом з тим, досвідченіші колеги запевняють: щоб я не робив, опоненти зроблять все, щоб усунути мене з цієї посади. Бо це особисте.

– Під "опонентами", здається, маєте на увазі одну людину…

– Ні, це не лише Колесніков, а й ті люди, які знаходяться під його впливом. Але мені хочеться попри ці перепони зробити те, що ми задумали. Те, що в корейському чи британському хокеї зробили за шість років. Враховуючи наші фінансові можливості та шалену протидію, було б непогано, якби ми впоралися бодай за вісім. Я радий, що принаймні найнагальніші питання щодо функціонування і забезпечення роботи національних збірних ми виконали.

– Проблеми, вочевидь, почнуться вже з найближчих зборів, адже кілька клубів не відпустили своїх гравців у збірні. Зокрема мова про чемпіонів України Донбас, який у списку кандидатів у національну команду представлений відразу дев’ятьма хокеїстами.

На першій зустрічі з представниками клубів я сказав, що ФХУ піде на всі компроміси, і зі мною буде неможливо посваритися. За виключенням однієї теми – коли якийсь із представників клубів порадить спортсмену не їхати до лав збірної. Попередив: якщо так станеться – буду ворогом на все життя. І це не жарт. Зроблю все, щоб таких людей у нашому виді спорту не було. Це буде особисте, червона лінія.

– Найпростіший варіант вплинути – не видавати трансферного листа гравцям, які проігнорували виклики до збірної.

– У нас дуже багато важелів впливу на клуби. Один із них – той, про який сказали ви. Я розумію, що власники клубів вкладають свої гроші. Не лише для себе, а й для загалу. Проте ми разом маємо усвідомити, що основним нашим пріоритетом є національна збірна. Вся система має діяти на національну ідею. Звісно, люди ладні розпоряджатися власними грішми так, як вважають за потрібне. Але якщо вони не будуть працювати з точки зору національних інтересів, нам, як організаторам змагань, національній федерації, яка є членом федерації міжнародної, такий клуб не буде цікавим.

Можна також поцікавитися якістю підготовки хокеїстів у клубах. У нас є багато інформації стосовно того, скількох дуже перспективних гравців ми втратили безповоротно через те, що їх неправильно готували чи не надавали ігрової практики в клубах. Мова йде про десятки втрачених спортсменів, окремі з яких подавали великі сподівання на міжнародному рівні. Однак через політику клубів ці хлопці не змогли розкритися і завершили кар’єру чи перетворилися на посередності.

Складний трикутник – ФХУ, УХЛ і чемпіонат

– Ваші опоненти в цьому контексті люблять повторювати фразу: "Прийшли на готове". Мовляв, сильний національний чемпіонат під егідою Української хокейної ліги створений до вас...

– Всі ми знаємо, як ця УХЛ створювалася, хто з ними працює, хто займається суддями, організацією, регламентом... Ми не втручалися в їхню роботу, але стежили. І що маємо? В аеропорту, де я працюю, люблять жартувати: "Аеропорт біля залу офіційних делегацій". Хоча ж насправді мало б бути навпаки. Те саме й у нашому хокеї: аеропорт біля залу офіційних делегацій, федерація поруч із лігою... Хоча кожен має знати своє місце.

Варте уваги Суд між Федерацією хокею та УХЛ: історія конфлікту

Мені не подобається, коли в контексті підготовки збірних мені кажуть: "Ну, добре, ми дамо вам одну паузу". Але так не буде. Так само як не може суддівство перебувати під патронатом ліги, якою, фактично, керує власник одного з клубів. Цим має займатися федерація, як організація, рівновіддалена від усіх суб’єктів. Згідно з вимогами міжнародної федерації спортивне правосуддя не може бути підконтрольним приватним організаціям. Ми пропонували віддати суддівство під контроль ФХУ і готові були витрачати на це власні кошти. Це зняло б фінансове навантаження з клубів. Але ТОВ УХЛ не погодилася. Тому ми змушені діяти рішуче.

– Справді, після того, як УХЛ оголосила про початок прийому заяву для участі клубів у наступному сезоні, на сайті ФХУ з’явилася своєрідна відповідь – що таких повноважень ліга вже не має. Натомість генеральний директор УХЛ Сергій Варламов заявив, що договір між УХЛ і ФХУ діє до 2022 року, а отже ліга має юридичне право проводити національний чемпіонат.

– Договір федерації з ТОВ УХЛ справді існує. Втім, остаточне право проведення національного чемпіонату ФХУ залишає за собою. Метою договору з УХЛ було найперше – залучення спонсорських коштів для того, щоб зменшити матеріальне навантаження на клуби. Проте після аудиту, проведеного ФХУ, враховуючи особливості стосунків з лігою і багатьох попереджень, ми скористалися абсолютним правом, закладеним у тому ж договорі, розірвати його в односторонньому порядку. Про це лізі було повідомлено ще 7 квітня. Перед тим ми пропонували переглянути умови договору, зробити висновки через ряд порушень. Відповіді з того часу не було. Дивуюся, чому в лізі відреагували лише зараз і роблять із цього якусь новину. Остаточне рішення про проведення національного чемпіонату самостійно федерація прийняла лише через те, що ліга почала вести роботу проти ФХУ, українських спортсменів і всього, для чого ми тут працюємо. Знаю, що ТОВ УХЛ готує судовий позов до федерації. Але це жодним чином не вплине на підготовку наступного чемпіонату України, який буде організовувати ФХУ.

– На сайті УХЛ повідомляється, що сім клубів уже надіслали попередні заявки для участі в чемпіонаті-2021/2022 під егідою ліги. Вони відколюються?

– Федерація хокею не має на меті спричиняти розкол українського хокею. Не виключаю, що з появою інформації про початок подачі заявок на сайті УХЛ представники клубів не врахували юридичних тонкощів і вважали, що ТОВ УХЛ все ще володіє правами на проведення чемпіонату. Але то вже не так. Звісно, заборонити УХЛ проводити комерційні чи товариські турніри ми не можемо. Таке право має кожен. Неофіційних змагань з різних видів спорту в Україні проводиться чимало. І це добре. Ми такі ініціативи підтримуємо. Але офіційні змагання мають інший статус. Наразі ми в робочому порядку створюємо меморандум, у якому сформуємо перелік пропозицій до потенційних учасників чемпіонату.

– Чи буде в цьому меморандумі прописаний мінімальний розмір бюджетів?

– Питання бюджетів наразі обговорюється. Визначилися ми з питанням про телетрансляції. Формуючи бренд-стратегію на найближчих п’ять років, ми провели аудит і дійшли до висновку, що обивателю складно знайти в Україні хокей. Навіть тим, хто його хоче дивитися. Зосередження телевізійних прав навколо одного телеканалу (Xsport – прим. 24 каналу) дуже обмежує можливості для популяризації гри. Тому ФХУ вирішила взяти організацію трансляцій на себе і зменшити тим самим навантаження на клуби. Зараз ми визначаємо підрядника робіт. Надалі забезпечимо вільний доступ до сигналу в усіх куточках України. Приміром, у регіонах не будемо нехтувати послугами місцевих телеканалів, які в окремих містах мають вищі рейтинги, ніж загальнонаціональні мовники. Якщо вони будуть зацікавлені в тому, щоб транслювати матчі команд свого регіону, доступ їм надамо.

– Ви маєте гарантії від якихось клубів, що вони виступатимуть у чемпіонаті під егідою УХЛ? Бо може статися, що учасники минулого чемпіонату залишаться в лізі ТОВ УХЛ і відповідно в офіційному чемпіонаті, враховуючи дефіцит на гравців, виступатимуть молодіжні чи напіваматорські колективи.

– Можу запевнити, що національний чемпіонат буде – і він буде конкурентним. Окрім тих клубів, які вже існують, ми ведемо перемовини про створення нових. До початку сезону-2021/2022 цілих чотири місяці. Тому мене дивує поспіх, з яким оголосила про початок подачі заявок на участь у своєму турнірі ТОВ УХЛ. Звісно, це бажання зіграти на випередження. Але ми проведемо роз’яснювальну юридичну роботу з клубами і вони самі зроблять висновки, де їм виступати.

При цьому ми не маємо на меті гнатися за кількістю. Нехай у чемпіонаті залишиться вісім команд, але всі вони будуть конкурентними. Нам важлива якість. Щоб не було таких історій, які декуди спостерігаються сьогодні, коли гравцям, тренерам і персоналу клубів не виплачують зарплати. Думаю, відома і ще одна історія, коли клуб відмовився виходити на лід і погодився продовжити виступи в чемпіонаті лише після допомоги від федерації (мова про херсонський "Дніпро" – прим. 24 каналу).

Також врахуйте, що більшість клубів фінансуються з місцевих бюджетів. Відмовляючись від участі в національному чемпіонаті, керівники клубів автоматично стають нецікавими місцевій владі. На окрему Українську хокейну лігу ніхто грошей виділяти не буде.

– Клуби, які не братимуть участі у визнаному Федерацією національному чемпіонаті, мають змогу виступати у єврокубках?

– Звичайно, що ні. Всі маніпуляції на тему, що можна домовитися з Міжнародною федерацією хокею про участь окремої ліги реального підґрунтя під собою не мають. Усі суб’єкти міжнародних змагань визначаються на рівні національних федерацій. Це однозначний меседж для всіх.

– Яким буде ліміт на легіонерів у чемпіонаті під егідою ФХУ?

– Спортивний комітет рекомендує допускати 10 іноземних гравців на команду. Це попередньо. Якщо клубів буде менше ніж вісім, ліміт буде жорсткішим.

Ми рухаємося вперед. Мушу сказати, що перший офіційний національний турнір запланований уже на кінець серпня. Ми відроджуємо Кубок України і збираємося провести його у Київському Палаці спорту. Турнір буде названий на честь Анатолія Хорозова, єдиного з українців члена Зали слави Міжнародної федерації хокею. Надішлемо заявки всім командам. Дуже сподіваємося, що до того часу коронавірусні обмеження будуть зняті і трибуни будуть заповнені глядачами.

– У попередньому чемпіонаті керівники клубів бідкалися, що їм бракує українських хокеїстів навіть за умови, що в заявку потрапляло по 14 легіонерів...

– Це маніпуляції. Повірте, ситуація не настільки критична. Нещодавно я зустрічався з досвідченими хокеїстами з більшості клубів – представниками "Сокола" Андрієм Міхновим та Дмитром Німенком, гравцями "Білого Барса" Романом Благим і Сергієм Бабінцем, представниками "Кременчука" Всеволодом Толстушком та Володимиром Алексюком. Ми довго розмовляли. Ці хлопці зробили для нашого хокею дуже багато. Вони невдоволені, що їх часто втягують у політичні ігри. Натомість їм хочеться грати в хокей, бути впевненими в завтрашньому дні. Всі ці гравці є представниками збірної. І вони не хочуть ігнорувати виклики тренерів національної команди. Ось над цим варто задуматися...