Гордість міста Лева

Наталія Морквич прийшла у паралімпійський спорт після ДТП, яка сталась у 2007 році. Дівчина втратила ногу. Був шанс врятувати кінцівку, якби машина зупинилась і Наталію відвезли у найближчу лікарню чи медпункт. Або ж очевидці перев'язали ногу, але винуватці втекли.

Варте уваги "Українська королева треку": ексклюзив зі срібною призеркою Олімпіади Оленою Старіковою

Цей день став новою сторінкою у житті 15-річної дівчинки. Можливо, навіть не сторінкою, а новою книгою у житті Наталії. Українка втратила ногу, але відкрила для себе фехтування. Коли людина щось втрачає, то Бог дає у відповідь щось нове. Свого часу Морквич чекала момент, щоб вистрілити у спорті та дочекалась. Тепер Морквич із гордістю носить звання срібної призерки Паралімпіади-2020 на рапірі. Браво!

  • Дівчина здобула 34 паралімпійську медаль України у Токіо.

Дівчина зізналась, що залишилась приємно вражена роботою волонтерів, які багато допомагали паралімпійцям.

Дуже сподобалась робота волонтерів. На наших змагання їх особливо багато, усі допомагають нам із візками. Навіть, якщо була зла, то їх завжди усміхнені обличчя та відкритість підіймали настрій. Волонтерам інших країн потрібно взяти приклад із японців,
– розповіла Наталія.

Львів'янку тепло зустріли у місті Лева, спортсменка поспілкувалась із журналістами, а в Києві фехтувальниця була нагороджена Орденом княгині Ольги III ступеня. А ось для відпочинку дівчина часу ще не знайшла: "Що дозволила собі після Токіо? Ще толком нічого, не встигла з'їздити навіть відпочити після змагань. Щодо їжі, то не обмежую себе у чомусь, дуже люблю солодощі. Але одного разу відмовилась від них аж на шість місяців. Щоправда, після цього потрохи почала знову їсти улюблені смаколики. Напевно, що потрібно знову спробувати відмовитись від солодкого".


Орден княгині Ольги III ступеня / Фото facebook.com/natalya.morkvych

"Взяти паралімпійську медаль буде нереальним завдання"

Це "срібло" для мене дуже важливе і не лише як для спортсменки, яка прагне підкорити вершину. Мені завжди здавалось, що паралімпійська медаль – це якесь далеке досягнення. Таке відчуття мене не покидало навіть після перемоги на чемпіонаті світу чи Європи. Після поразки у Ріо-2016 думала, що взяти паралімпійську медаль буде нереальним завданням. Хоча розуміла, що можу це зробити, але не вірила, що вона може бути так близько,
– зізналась Морквич.

Єдиний старт перед Паралімпіадою та перемога у фіналі над росіянкою

Пандемія коронавірусу внесла корективи в усі спортивні змагання. Навіть організація Олімпіади та Паралімпіади до останнього була під загрозою зриву. У Наталії перед відльотом у Японію був лише один старт – етап Кубка світу у Польщі, де українка взяла "золото".

Щоправда, як розповіла сама Морквич, на польський турнір не приїхало багато суперниць, а особливо фавориток змагань – фехтувальниць із Китаю та Угорщини.

У фіналі 29-річна українка зустрілась із незручною росіянкою. Наталія таки здолала суперницю, яку до цього не так часто вдавалось перемагати. Тому звитяга для Морквич була вдвічі приємнішою.

Чому незручна фехтувальниця з Росії? Вона – лівша, яка робить дистанцію, шпага її фаворитний вид зброї, а я – рапіристка. Її фехтування для мене незвичне, у нас різні стилі. Так, як у мене одна нога, тому мені доводиться тягати себе за рахунок однієї руки та ноги. У кого є дві ноги, то вони швидше можуть ухилитись від уколу та зреагувати на мою атаку. Під час бою ловлять навіть судоми. Але стараюсь підбадьорити себе та свою ногу, яка і так одна, вона не може підвести. Не можу сказати, що російська фехтувальниця дуже технічна. Мій тренер говорить, що за технікою у мене є перевага, тому повинна спокійніше з нею фехтувати. Ця перемога додала мені впевненості на наступні поєдинки,
– сказала переможниця змагань.

"Не сподівалась взяти медаль на рапірі"

Якщо у шаблі українка посіла 5 місце, то у рапірі Наталії майже не було рівних. Лише китаянка Гу Хайянь зупинила переможний шлях українки у фіналі Паралімпіади. Могла Морквич краще виступити і у шаблі, якби не одне але – упереджене суддівство. Рефері якось нерівно "дихали" у сторону парафехтувальниці з України.

Попри усіх суддів Наталії таки вдалось підійнятись на п'єдестал у Токіо.

Не сподівалась взяти медаль на рапірі. Не ставила на цей вид зброї, тут посміхнулась удача, більше сподівалась на змагання у шаблі. У нас сильна команда саме у шаблі та й більшість моїх нагород були здобуті саме на цій зброї. Перед рапірою прокинулась без будь-яких думок про перемогу чи поразку,
– зазначила Морквич.


Наталія Морквич – срібна призерка на рапірі Фото Getty Images

За її словами, перед змаганнями до неї підходили люди і говорили, що чомусь судді негативно налаштовані проти дівчини, яка виступала під "синьо-жовтим" прапором. Так, було і в поєдинку з угоркою. Судила цей бій італійська арбітриня, усі спірні фрази летіли не на користь українки.

Коли волонтери готували нас до поєдинку у Токіо, підключали візки, я подивилась на суперницю і побачила її розгублений погляд. Вона була наче в іншому світі. У той момент зрозуміла, що перемога буде за мною, мені потрібно лише атакувати та психологічно тиснути на угорку. Протягом усього поєдинку саме я вела у рахунку. Хоча після завершення бою побачила у відео, що рахунок був навіть рівним та не повірила своїм очам, під час зустрічі я навіть не помітила цього. Коли ти бачиш, що твоя перевага згасає на очах, то, як би не хотіла, починаєш губитись, смикатись, а за це можна отримати штрафні,
– відповіла дівчина.

Суддя з Росії "вкрав" перемогу в українки

Все сталось у чвертьфінальному поєдинку на шаблі. Суперницею Морквич стала грузинська фехтувальниця Ніно Тібілашвілі. Перший період залишився за грузинкою (8:6). А ось у другому красивий камбек вдався Наталії, яка відігралась з 13:10 до 13:13. Однак останні два уколи були за суперницею Морквич – 15:13.

Але не все так просто. Наталія була впевнено, що суддя помилився у своєму рішення. Після завершення зустрічі українська фехтувальниця вирішила розібратись в усьому та попросила подивитись відеоповтор. На ньому суддя побачив свою помилку, але не визнав її, миттєво закривши ноутбук. Судді, які стояли позаду росіянина, теж помітили упереджене ставлення до Наталії. Але російський рефері був принциповий, не змінивши свого рішення. Росіянин нахабно "вкрав" звитягу в українки.

Було надзвичайно прикро програвати у фактично переможному чвертьфіналі. Після поєдинку підійшла до суддів, щоб переглянути повтор та довести, що перемога має бути за мною. Російський суддя увімкнув відео, на якому чітко було видно мій укол. У той момент суддя просто закрив ноутбук, коли побачив свою помилку, але не змінив свого підсумкового рішення.

Протягом усього поєдинку цей суддя моментами губився, а усі спірні фрази летіли у мою сторону. У той момент не розумієш, як далі фехтувати, яку б не обрала тактику, якщо вона буде про тебе. Паралімпійські ігри – це змагання, де потрібно викладатись на максимум, але бувають моменти, коли тобі ось так просто не дають цього зробити. Два дні не могла відійти від цієї болючої поразки. Мені було важливо перемогти, щоб не повторити долю, яка була у Ріо,
– розповіла фехтувальниця з України.


Парафехтувальниця Наталія Морквич / Фото instagram.com/_oraange

Дівчина зупинилась поза подіумом на Паралімпіаді у шаблі. У Ріо-2016 Морквич стала дев'ятою, у Токіо посіла 5 місце. Чи приходили у голову негативні думки, які були після поразки у Ріо?

Наталія відверто розповіла, що ще до старту Паралімпіади боялась знову відчути ті емоції, які були у Ріо: "Тоді у 2016 році після поразки я три дні нікуди не виходила, бо не могла себе заспокоїти. Тому цього разу вже підсвідомо розуміла, що не хочу більше такого відчувати. Фактично все це повторилось. У Ріо посіла 9 місце, а у Токіо лише 5 позицію. Не важливо, яке це місце, це ж не медаль".

"Немає нічого кращого, ніж емоції від перемоги"

Дівчина розповіла, що "вкрадена" перемога у чвертьфіналі на шаблі додала їй спортивної злості перед змаганнями на рапірі. Вона ще більше завелась та налаштувалась на наступний старт. Дівчина щиро бажає усім українцям відчути переможні емоції, які вона пережила у Токіо, у своїй улюбленій роботі.

Дуже хотіла відчути момент перемоги. Звичайно, що усі призові – це додатковий приємний бонус, який може змінити фінансову ситуацію спортсмена. Але за ці декілька секунд, коли тебе оголошують переможницею можна віддати дуже багато. Немає нічого кращого. Бажаю кожній людині відчути такі ж емоції у своїй улюбленій роботі, коли отримуєш кайф від успіху,
– із запалом розповіла Наталія.


Морквич стала другою на рапірі / Фото з facebook.com/natalya.morkvych

Цікаво Українська каратистка, яка виховує майбутніх чемпіонів: ексклюзив із Катериною Кривою

"Хочу ще раз відчути емоції, які пережила у Токіо"

"Повернулась у кімнату ближче до опівночі. Моя сусідка вже спала, але теж зробила мені приємність у вигляді сердечка. Після здобутої нагороди довго не могла заснути, хоча усвідомлювала те, що наступного дня відбудуться командні змагання. Але у той момент емоцій брали гору та переповнювали мене. Від змагань у Токіо отримала багато емоцій, які дуже хочу пережити хоча б ще раз у житті", – емоційно та з посмішкою на обличчі розповіла львів'янка.

Не даремно кажуть, що "золото" та "бронза", це дуже приємні моменти, тому що смак після перемоги завжди приємний. А "срібло" – це завжди якась поразка за "золото". Мені було приємно, те що у фіналі програла не будь-кому, а серйозній суперниці з Китаю. Старалась кайфувати від срібної медалі, вона для мене не менш важлива та цінна. На змаганнях перемогла суперниць, яких до цього часу дуже рідко перегравала, психологічно десь себе перелаштовувала, боролась із суддями, які десь старались давити,
– зазначила призерка Паралімпіади-2020.


Срібна медаль Паралімпіади з фехтування / Фото instagram.com/_oraange

"Паралімпійський спорт – це не реабілітація"

Відзначимо, що на у Токіо наші паралімпійці зупинились за крок до 100 нагород – 98 медалей. А от олімпійці принесли Україні 19 нагород. У чому ж секрет наших паралімпійців?

"Чомусь кажуть, що паралімпійський спорт – це реабілітація, що у нас менша конкуренція або розігрується більше комплектів нагород. Завжди можу відповісти так: "Кількість – це не якість". Так, у нас може бути менше топових спортсменів, але ж кожен наш бій є дуже складним. Ми багато тренуємось, Збори тривають два тижні, де у нашому графіку буде лише один день для відпочинку. Деякі спортсмени у неділю мають час на релакс, а ми працюємо у залі", – розповіла львівська фехтувальниця.

Я не була у тілі олімпійця та ніколи у ньому не буду, тому не можу порівнювати їх тренування та наші. Вони усі круті, пишаюсь здобутками наших олімпійців. Якби все було у нас так легко, як декому здається, та не було потужної конкуренції, то я б приїхала з Токіо з двома золотими нагородами, а не з одним "сріблом". Хлопці б повернулись в Україну не з порожніми руками. Не можу говорити за інші паралімпійські види спорту, але у фехтуванні насправді складно,
– відповіла Морквич.