Ольга – меломан, може слухати все, крім шансону; на фільми не має часу; очікує на прем’єру восьмого сезону серіалу "Ігри престолів". Цікавиться психологією, особливо для спортсменів, тому читає відповідну літературу. Також читає книги англійською щоб "підтягнути" мову. У першій частині інтерв’ю Оля розповіла про те як прийшла в спорт, якими ще видами спорту займалась, специфіку підготовки, забезпечення, підтримку від держави в післяолімпійський рік та скільки власних коштів вклала у свою кар’єру.

До слова, змагання Ольги Книш на Олімпіаді зірвалось через сильний вітер

– Ви стали на лижі у 2 роки?
– Ми були в Словаччині на відпочинку, і мене батьки віддали в місцеву школу. Я там щось малювала, трохи каталась. Зрозуміло, що це не були великі гірки, але факт "стала на лижі у 2 роки" зафіксований.

– А в Україні?
– Пішла в школу "Динамо". Мені було десь три з половиною. Здається ще не можна було, бо беруть з 4 чи 5.

– У Вас спортивна сім’я?
– В мене тато дзюдоїст, тому підтримував. А мама просто підтримувала і хотіла щоб діти займались спортом. Крім лиж я потім ще тенісом займалась, танцями. Вони водили мене на різні гуртки, а я вже вирішувала де залишитись. В мене весь день був заповнений.

– Що це були за танці?
– Це були сучасні танці. Десь до 10 років займалась.

– Батьки не відмовляли від занять спортом професійно?

Якось був момент в 9 класі. Тоді і я розуміла, що займатись лижами немає сенсу. Не було фінансування. Але воно повернулось, я знов почала їздити на збори, потрапила в збірну і залишилась у спорті.

– Коли тенісом почали займатись?
– Десь в 5-6 років. З віку "пупсика". Зазвичай в мене куди брат іде, туди і я. Займалась десь п’ять років. Можливо і дальше б продовжувала, але моя тренерка потрапила в аварію і не могла продовжити мене тренувати. Перейшла до іншого наставника, але вона переїхала. Якщо коротко, то не було тренера, а потім появилось дзюдо. Зараз дуже рідко граю в теніс. Хотіла б більше, бо коли приходиш перший раз, то граєш за принципом "хто вище б’є, той краще грає".

– Чому обрали дзюдо?
– Я потрапила в табір з дзюдоїстами. І тренер постійно запрошував прийти на секцію. Вважала, що дзюдо не для дівчат. Але потім вирішила попробувати, і мені сподобалось. Займалась чотири роки. Виконала кандидата в майстри спорту. Ця нагорода (зайняла третє місце на чемпіонаті України) була прямо ух.

Покинула, бо появилось фінансування у лижах. Почала багато їздити на збори, і треба було вибирати щось одне. Плюс дзюдо стало менше подобатись. Не подобалось боротись, багато контакту, бувають неприємні прийоми. А на лижах є ти, траса і все.

– Тато не був розчарований, що покинули дзюдо?
– Він завжди підтримував. Добре відреагував, коли я сказала що не буду більше займатись.

Читайте також: Як замість кондитера стати чотириразовим переможцем Паралімпіади: історія Романа Павлика

– Ваш батько був чемпіоном СРСР з дзюдо. А які досягнення у брата?
– Крім дзюдо, він ще самбо займається. Був третім на чемпіонаті світу по самбо у віці до 21. Майстер спорту в обох видах. Минулого року він ще виступав на Чемпіонаті Європи. Батько ж – віце-чемпіон Європи в категорії мастерс (Пореч, Хорватія 2017)

– З братом виходили на сутичку?
– Тільки в тенісі. Нас страшно було ставити один проти одного. Я постійно сперечалась.

– Після того, як брат зайнявся стоматологією, яка приносить йому основний дохід, не було бажання знову піти його шляхом?

Коли немає результатів, то думаєш над тим, для чого ти цим займаєшся. Ти ж навіть в нуль не виходиш. Були думки вступити в університет і зайнятись чимось іншим, де можна заробляти на життя. Але хочеться досягнути результату у гірськолижному спорті.

– Із дітей, що ходили з Вами на теніс, дзюдо і гірськолижний спорт, хтось досягнув успіху?
– До Олімпіади ніхто не "доїхав". Всі завершували зі спортом в класі так десятому.

– Коли зрозуміли, що будете займатись тільки спортом?
– Років так в 15. Це вже був той вік, що треба було вирішувати питання університету і чим буду заробляти на життя. Я потрапила в збірну і побачила, що спорт – це не жарт і треба більш серйозний підхід. Не те, щоб я до цього халтурила, але зрозуміла, що спорт тепер буде забирати весь час.

– Якщо б пішли вчитись на "цивільну" професію, то яку?
– Завжди думала, що це б був зооветеринарний, бо я дуже люблю тварин. Інший вибір – журналістика або медичний. Але не знала яким лікарем хочу бути. Був варіант спортивного лікаря, можливо фізіотерапевт.

Читайте також: Є тільки одне місце – перше, все інше втішні призи, – переможниця Кубку світу Олена Старікова

– У Вас є собака…
– Так, звати Рексі, їй 11 років. Ще до школи у нас була собака Люся (пудель). Після того, як вона померла, я дуже хотіла нового собаку. І десь в шостому класі мені купили. Тепер мама постійно підколює: "Казала мені, що гуляти будеш, причісувати будеш". Я чесно до 9 класу все це робила. Перші роки найскладніші, привчити до всього. Я кожен вечір причісувала. Тепер в цьому мені допомагає мама, оскільки я значну частину свого часу перебуваю на зборах.

– Чи Ви займаєтесь, коли немає снігу?
– Тренування ідуть постійно. Зараз сезон закінчується, тиждень відпочинку і знову тренування в залі.

– Розкажіть про свою роботу в залі.
– У нас різнопланова підготовка. Колись всі думали, що гірськолижникам треба тільки ноги, тому треба їх качати. Це стереотипне мислення. Нам потрібно все. Загальну фізичну підготовку розпочинаємо ще влітку. На лижі виходимо не раніше серпня. Все це залежить від графіка, грошей. Тому маємо десь 2 місяці на фізичну підготовку. У перші тижні дуже важко втягуватись і не зразу із 100 кг присідаємо. Починаємо з базових вправ.

Крім залу, ще працюємо на стадіоні. Робимо інтервальні прискорення. Одна з найважливіших якостей – це вибухова сила, тому вправи акцентовані на це. У нас і в теніс треба грати, і на ровері їздити, і в тренажерці присідати, і на батуті працювати. Щоб потім на трасі краще відчувати своє тіло.
Буває, що 6 днів на тиждень працюю, або 3 дні. Є по одному разу в день, є по два. Все залежить від тренувального циклу. Також рахуємо скільки часу м’яз знаходиться під навантаженням, а не просто час у залі.

– Які максимальні показники в залі?
– Присідала – 120 кг на три рази під 90 градусів. Повний присяд – 85 кг. Жму штангу – 55 кг на три рази. Тяга без поясу – 60 кг на 3 рази.

– Як проходить Ваш день?
– На зборах, якщо це влітку, то тренування о 7:00 ранку, до 9:00-9:30. Далі сніданок та сон. Прокидаюся в обід. Поїла, сон та знову тренування. Далі вечеря, можна щось подивитись чи почитати і знову спати.

– Які саме тренування у Вас на велосипедах?
– Якщо це повторно-інтервальне, то один підйом 500 метрів. Таких у нас 10, які треба подолати як можна швидше. Є тренування на кілометраж – проїжджаємо 50-60 км.

– Слідкуєте за кількістю спожитих калорій?
– Напевно треба було б це робити, але не займаюсь цим. Немає потреби, відчуваю, що і коли треба з’їсти. Зранку їм вівсянку з сиром, горіхи, курага, родзинки. На обід для мене найкраще – це макарони. Вони енергетичні та добрі для відновлення. На вечерю – м'ясо з салатом. Але це не є для мене дієтою. Просто так відчуваю.

– В Україні у Вас є конкуренція?
– І так, і ні. Зі мною змагались ще дві дівчинки, але це мало. Фактично гарантована медаль є. Хоча хочеться зайняти перше місце. Розумію, що вони можуть в мене виграти, бо непогано катаються.

– Як оціните результати на останньому ЧС?
– Не з найкращих. Цей рік був експериментальний. У нас з’явився новий тренер, змінилась техніка, був малий накат. Розуміла, що не дуже готова до ЧС.

Читайте також: За те, що я виграв етап Кубка Світу, отримав прохання попісяти в баночку допінг-контролю

– Хто Вас тренує?
– Дуже дякую Юлії Шепіленко та Тимофію Єршову, які працювали зі мною останні роки. З цього сезону в мене новий тренер Томас Марніц, з яким я буду працювати надалі. Всі вони закривали багато питань, як на схилі в тренувальному процесі, так і по за ним.

– Що змінив новий тренер?
– Робимо багато вправ на техніку, але не відчуваю накату, щоб відчути це на трасі.

– Перед Олімпіадою завжди збільшують фінансування. Його було достатньо?
– Для того, щоб поїхати на збори й змагання та не економити, було достатньо. Ми навіть в Чилі та Канаду на змагання їздили. До цього не могли собі дозволити.

– Які є проблеми з оплатою зборів?

Якщо нам проплатили збори на трасах Австрії, а там є проблеми зі снігом, то ми не можемо переїхати в Італію. Бо по наказах ми в Австрії і всі чеки саме з цієї країни маємо привезти. Якщо їх не буде, то не заплатять. Були нюанси з нестачею коштів на екіпірування. Якщо мені треба 8 пар лиж, то виділили одну.

– Більшість закупленого інвентарю перед Олімпіадою прийшло в кінці року. Як це вплинуло на підготовку?
– Це проблемно, бо лижі нам потрібні вже в травні, щоб почати обкатку. Я лижі отримала перед Олімпіадою, на останньому зборі в січні. Але їх якість була хорошою.

– Місто та область підтримують?
– Ні. На нас, гірськолижників, не звертають уваги. Не отримувала жодної стипендії чи підтримки, навіть перед Олімпіадою.

– Костюм, шоломи, форму видавали чи самі купували?
– Це все видала федерація.

– Яка вартість всього вашого екіпірування?

Лижі – 800 євро, черевики – 600, костюм – 400, термобілизна – 100 євро, штани та куртка – 500 євро, шолом – 120 євро, окуляри – 100 євро, рукавиці – 200 євро, захист на спину – 150 євро, захист на руки – 150 євро, пластмасовий захист – 100 євро, захист на ноги – 120 євро. Це все, що має бути на мені. Це мінімальні ціни. Але треба рахувати, що на одну дисципліну треба хоча б пару лиж. В мене немає тренувальних та стартових лиж. Все залежить від покриття. На тренуванні перед стартом відчуваю яка лижа їде швидше, ту і беру.

В топ спортсменів, якщо не рахувати лижі та черевики, то сума вийде на 2-3 тисячі більше. У них ще все залежить від бренду. Я їжджу в захисті вже років п’ять, а вони міняють кожного року. Плюс багато що отримують від спонсорів. Якщо дивитись по рівню Кубка світу, то одна пара лиж коштує 1200-1500 євро.

Читайте також: Тренер збірної України з лижного спорту поскаржився, що їм дістаються залишки за біатлоністами

– Маєте можливість вибрати лижі перед купівлею, чи берете що є?
– Топ спортсмени отримують на весні всі пари лиж від фабрики та тестують. Ті, які найбільше підходять та сподобались, вони беруть собі. Так само протягом сезону у них є можливість протестувати лижі. У нас все трохи по іншому. Ми отримуємо дві пари на дисципліну і все.

– Наскільки більше нуля Вас фінансують після Олімпіади?

Єдине фінансування цього сезону – це збір з 24 грудня по 16 січня. Десь 1000 євро. До цього їздили за свій кошт. А минулого року на кожного спортсмена нам виділили 1 мільйон гривень (біля 33 000 євро за тодішнім курсом – прим. авт.). У нас або взагалі не виділяють, або тільки один раз перед Олімпіадою. Не можливо за один рік здійснити грандіозні зміни, максимум трохи покращити результати.

– Скільки цього сезону витратили своїх коштів?
– 5-6 тисяч євро. Спонсорських коштів не було.

– З якої "заначки" берете ці кошти?
– Значну частину потратила зі своїх заощаджень, зарплати. Певну частину надавали батьки.

– Добові Вам платять?
– Дають на проживання і харчування. Також на бензин чи пропуски. За ці кошти ми маємо перекрити все. Від стартових внесків до проїзду.

– Де в гірськолижному спорті можна заробити?
– На кубках світу і Європи, якщо потрапити вище у протоколі. На Кубку світу вже з 30 місця можна отримати призові. Від 1000 євро.

– Порівняйте забезпечення своє і найближчих західних сусідів.
– Для прикладу, в Польщі на цей сезон є один спонсор, який фінансує всю команду. У них все на спонсорських засадах. Також федерація виділяє кошти. Там люди працюють зі спонсорами, а в нас – ні.

Читайте також: Як українські лижі впевнено підкорюють Європу

– Чому на збори їздите саме в Австрію?
– У нас ще немає снігу, коли треба починати тренуватись на лижах. Плюс там безкоштовно можна кататись на схилах, і пропуск діє на два курорти протягом весни і осені.

– Коли вперше стаєте на сніг?
– Якщо брати новий сезон, то перший збір в квітні. Потім загальна фізична підготовка, і потім аж в серпні (штучний павільйон в Литві) чи жовтні.

– Зарплату Вам платять у збірній?
– Була 7500 гривень. Зараз перевели на півставки.

– Скільки власних грошей прийшлось вкласти у свою кар’єру?
– З року в рік це завжди по різному. Тільки минулого сезону нічого не вкладала. Цього 5-6 тисяч євро, а до того мінімум дві тисячі в рік. Для прикладу, я не платила за лижі, бо мені до цього сезону надавали їх безкоштовно завдяки закарпатцям, а саме Тамарі Гісем, яка змогла домовитись з фабрикою Nordica аби мені давали лижі безкоштовно. Тому зекономила.

За кілька днів читайте на сайті Спорт 24 другу частину інтерв’ю з Ольгою Книш.