Страшний діагноз, інфаркт і війна: як паралізований ветеран ставав чемпіоном Ігор нескорених

Історія ветерана Сергія Шимчака цілком може слугувати основою для книги чи фільму про незламний дух. Він двічі за допомогою хитрощів потрапляв на фронт. При чому вдруге це трапилося після того, як був майже цілковито паралізований внаслідок рідкісної хвороби, під час перебування в АТО. Але ця історія не зломила нашого Героя. Він таки зумів після тривалої реабілітації піднятися на ноги. І у 2022 році знову відправитися на фронт. А поміж тим ще й встиг вибороти золоту медаль в Іграх нескорених у 2018 році в Сіднеї. 

24 Канал продовжує пропагувати тему спортивних амбасадорів та розповідати їхні історії. Сергій Шимчак розповів нам свою неймовірну історію реабілітації, а також про те, чому важлива ветеранська спільнота, і як у цьому допомагає спорт.

Також цікаво Від поранення на фронті та серцевого нападу – до золота Ігор нескорених: історія Павла Лучківа

Про любов до зброї, участь в АТО та страшний діагноз

Ще в дитинстві Сергій Шимчак захопися стрільбою і навіть професійно нею займався.

"Перша моя книжка, яку я дійсно прочитав і майже вивчив, це був каталог Анатолія Жука "Стрілецька зброя". Це реально, я її дотепер напам'ять знаю", – розповідає ветеран.

Тож саме зі зброєю пов'язав і своє професійне життя – до 2014 року працював у спецпідрозділі міліції охорони "Титан".

Сергій Шимчак / Фото з особистого архіву Сергія Шимчака

А далі була анексія Криму та російські війська на Донбасі. Тож Сергій Шимчак вирішив вступити до лав захисників України. Але у 2014 році це йому вдалося зробити не з першої спроби.

У березні я вирішив самостійно піти в військкомат. Але тоді за певних причин я не міг пройти медкомісію. Це не те, що зараз. У жовтні 2013 року я потрапив в ДТП. Були проблеми, мене не могли мобілізувати. Але я "вичислив", коли не буде хірурга, і таки пройшов. У 2014 році я, кум і колега потрапили в один батальйон. Так вирішили триматися разом,
– розповідає Сергій Шимчак.

Спочатку він потрапив до третього батальйону тероборони "Воля" та став снайпером. Воювати довелося на Луганщині.

Сергій Шимчак в АТО / Фото з особистого архіву Сергія Шимчака

У грудні 2014 року їх ненадовго вивели із району проведення АТО. Але лише для того, щоб переформатувати, і вже в січні 2015 року, в складі 24 бригади повернути на лінію зіткнення.

Сергій Шимчак разом із побратимами / Фото з особистого архіву Сергія Шимчака

Саме там його і спіткало лихо, коли в один з днів він просто не зміг піднятися з ліжка. Спочатку волонтери доставили його у військовий шпиталь в Сєвєродонецьку. Звідти його направили до Харкова. Там йому і поставили діагноз – синдром Гієна – Барре.

Це автоімунне захворювання, коли імунітет організму сприймає власну нервову систему як чужорідну і поволі знищує її.

Внаслідок цього захворювання Сергій Шимчак виявився прикутим до ліжка. І чи не єдиним, чим він міг поворушити, була голова. 

Це було катастрофічно важко, як психологічно, так і фізично. Стимулом для мене послужила історія про Вадима Свириденка. Коли я у 2016 році його історію побачив, що людина, не маючи чотирьох кінцівок, займається спортом, я сказав – "чим я гірший?". Є в характері така риса, як впертість. Тобто якщо я щось собі поставлю за мету, я цього доб'юся,
– розповідає Сергій Шимчак.

Тоді ж і почалася тривала реабілітація. Не без падінь та важких днів.

"У 2016 році я вже вперше спробував встати, це я досі пам'ятаю. Це день народження реабілітолога, яка мене вела. Це 2 вересня я пробував встати. Які наслідки були потім – то таке, але я встав", – пригадує Сергій Шимчак.

Сергій Шимчак під час реабілітації: дивіться відео

Варте уваги "У тілі було 50 осколків": як ветеран-амбасадор допомагає реабілітації побратимів через спорт

Другий похід на війну та інфаркт

Зараз у ветерані мало що вказує на те, що лише декілька років тому він був майже цілковито паралізований. І все це не завадило йому в 2022 році відправитися на війну, коли Росія здійснила повномасштабне військове вторгнення.

Я такий реаліст, що якщо щось поставити собі за мету, то можу досягнути. Я не можу фізично бігати. У мене є спеціальні приводи, електронні ортези, з електронним блоком керування, в яких я зумів у 2022 році мобілізуватися. Правда не у Львові, бо у Львові мене всі знають, а в Київський батальйон. Мені нічого не заважало так само проходити на рівні служби зі всіма,
– розповідає Сергій Шимчак.

На відміну від 2014 року, цього разу вдалося мобілізуватися значно швидше. 26 лютого зі ще одним товаришем він виїхав зі Львова, а вже 28 лютого був у батальйоні. Воювати довелося при обороні Києва, а згодом в Миколаївській та Херсонській областях. Сам Сергій Шимчак цей період жартома називає "поїхав на заробітки на кавуни".

"Я був головним сержантом роти – це як заступник командира роти. Моє завдання – це вивід підрозділу на бойові позиції, злагодження, повністю вогнева підготовка, це все залежало від мене", – розповідає Сергій Шимчак.

Сергій Шимчак / Фото з особистого архіву ветерана

Але далі продовжити воювати завадило здоров’я. Коли їх у листопаді вивели з Херсонської області, у Сергія стався інфаркт. Тож його вдруге демобілізували з армії.

"Тут не по моєму вибору мене вдруге списали. Це тільки, напевно, у мене так може бути – два рази непридатний, з виключенням з бойового обліку. Але як казали – Бог любить трійцю", – розповідає Сергій Шимчак.

Ветеранська спільнота

Зараз Сергій Шимчак займається допомогою військовим та ветеранам. Адже розуміє важливість ветеранської спільноти. І одним із проєктів в цьому напрямку є "Кубок воїнів". Це турнір, який організовують ветерани для таких же ветеранів.

Читайте також Реабілітація військових – завдання суспільства: що мають зробити держава, бізнес і цивільні

Ідея проведення таких змагань виникла ще у 2017 році, коли Сергій Шимчак із Дмитром Сидоруком взяли участь у відборі на Ігри нескорених. Але перші змагання вдалося провести лише у 2021 році. Тоді там була лише стрільба з лука. У 2023 році додали легку атлетику – біг та штовхання ядра, а також настільний теніс.

Сергій Шимчак на Іграх нескорених / Фото з особистого архіву ветерана

Зверніть увагу! Про це мріяв Дмитро Сидорук. Це ветеран, який воював ще з 2014 року. У боях за Луганський аеропорт отримав важкі поранення – травми обох ніг, руки, осколкові поранення легень і обличчя. Він 10 діб провів у реанімації, йому зробили 12 операцій. 

Дмитро Сидорук став учасником першої збірної України на "Іграх Нескорених". Своєю дисципліною обрав стрільбу з лука, якою займався і до війни. У 2017 році здобув срібну медаль на змаганнях у Торонто. Після початку повномасштабного російського вторгнення Дмитро Сидорук знову став до лав українських захисників. 5 квітня 2022 року молодший сержант 24 окремої механізованої бригади імені Короля Данила Дмитро Сидорук загинув. Вічна пам'ять Герою! 

Дмитро Сидорук / Фото "Янголи спорту"

Сергій Шимчак "Кубок воїнів" сприймає не як змагання у класичному розумінні. Адже тут немає відборів, а деякі з учасників там лише вперше спробували стрільбу з лука чи інші адаптивні види спорту. До прикладу, в 2023 році таких новачків було зареєстровано 30.

"Це не так змагання, як захід для спілкування, щоб зустрітися. Змагання Ігор нескорених раз на два роки – це мало, щоб зустрітися і поговорити", – розповідає Сергій Шимчак.

Сергій Шимчак є одним із організаторів "Кубка воїнів" для ветеранів / Фото Сергія Коровайного

Надалі планують, що цей турнір стане щорічним. Його вже внесли в календарний план. Але Сергій зізнається, що проводити такі змагання – доволі дорого. Тому все залежить від того, чи вдасться знайти необхідне фінансування. Адже й для ветеранів купити необхідне спорядження не завжди є можливість.

Тож такі змагання – це спроба допомогти соціалізуватися ветеранам. Зокрема, й за допомогою спорту.

Це комунікація, підтримка зв'язків одне між одним. Тому що з часом, що б не казали, зв'язки губляться. А так, кожен рік якийсь захід проводиться з метою зібрати цих ветеранів. Це, в першу чергу, соціалізація між собою. Це зараз набагато важче соціалізуватися, ніж було у 2015 – 2016 роках,
– переконаний Сергій Шимчак.

У 2023 році Сергій Шимчак став спортивним амбасадором.

Це проєкт, який мав на меті залучити якомога більше військовослужбовців та ветеранів до реабілітації через спорт та соціальної адаптації. Його реалізовувала ГО "Повернись живим!" за підтримки Посольства США в Україні, у партнерстві з ГО "Ігри Інвіктус Україна".

Неймовірні емоції ветеранів на III "Кубку воїнів" / Фото Сергія Коровайного 

 

Він пояснив, як бачить свою роль в цьому.

"Донести до ветеранів, що каліцтво, інвалідність, втрата кінцівки – це не межа, через яку неможливо переступити. Якщо вірити в себе, збунтуватись, можна досягти будь-чого, було б тільки бажання. Основне – це бажання знайти в ветерані та долучити його до спортивної спільноти, щоб він спробував. Не обов’язково він професійно займеться, але щоб спробував. Якщо людину зацікавити, вона буде цим займатися. Немає такого, не існує, щоб чимось не можна було зацікавити. Якщо не зацікавить, значить, неправильно з нею розмовляють", – переконаний Сергій Шимчак.

Сергій Шимчак з побратимами-ветеранами / Фото з особистого архіву ветерана

Детальніше Повернення ветеранів до життя через спорт: хто такі "Спортивні амбасадори" та яка їхня місія

Про спорт, як реабілітацію для ветеранів, Сергій Шимчак може розповісти на власному досвіді. Адже під час своєї реабілітації він почав займатися стрільбою з лука. І навіть потрапив в паралімпійську збірну України. Правда там через "певні обставини" вирішив більше не виступати. А от на Іграх нескорених вийшло значно краще. І у 2018 році він виборов золоту нагороду в Сіднеї.

Це неможливо словами описати. Ось таке відчуття, воно реально заряджає. Не тільки мене, там, а й будь-якого ветерана. Я рекомендую кожному ветерану це спробувати. Це відчуття, яке неможливо передати, коли ти підіймаєш прапор своєї країни,
– пригадує свої відчуття після цієї перемоги Сергій Шимчак.

Сергій Шимчак виборов золоту нагороду на Іграх нескорених в Сіднеї / Фото Invictus Games: Team Ukraine

Він і далі кожного разу бере участь у відбірних змаганнях на Ігри нескорених в Україні.

Ситуація з реабілітацією ветеранів та зміни в суспільстві

Сам Сергій Шимчак на власному прикладі знає про те, яка зараз ситуація з реабілітацією ветеранів.

Як би це прикро не було, але ситуація є дуже плачевною. Фактично немає можливості для реабілітації. Насамперед треба психологічну. У нас є психолог, який досі не знає, що таке ПТСР, як із цим боротися, які наслідки легкої контузії. Взагалі ніхто нічого не знає,
– зізнається ветеран.

Читайте також Реформа ТЦК і не тільки: як повернути українських ветеранів у мирне життя

Як приклад, він наводить факти, коли до нього під час реабілітації приходила психологиня, яка з листочка ставила йому питання. На його думку, такі люди не можуть розуміти, що довелося пережити військовим, які були на фронті.

Тому потрібні зміни в законодавстві, які б забезпечували умови для соціалізації та реабілітації ветеранів. Бо те що є зараз, на думку Сергія Шимчака, нікуди не годиться.

Він розповів історію, як у 2019 році з родиною вирішив спробувати, що таке соціальна реабілітація для ветеранів. Держава на ці потреби перерахувала 28 тисяч гривень – на оздоровлення військового на 18 днів. Оскільки він їхав із дружиною, то вирішив розділити цю путівку на двох – на 9 днів (доплативши за це ще 500 гривень). Але окремо довелося заплатити ще й за доньку – 4 800 гривень. Сім'я відправилася в санаторій на морі у селі Сергіївка.

"Проживання – це "совок" "нервово курить". З сучасного там були лише пластикові вікна. Чому не зробити так, щоб ветеран сам обирав? Не з того, що вони пропонують, а сам. Я не хочу це, я хочу просто в Америку. Хай мені ті гроші надішлють в туристичну фірму, я для себе там відпочину. Для ветерана це буде приємніше, ніж його будуть відправляти в село, де він отримає більший стрес і психологічний розлад, аніж залишиться вдома. Це нераціональне використання коштів", – переконаний Сергій Шимчак.

В першу чергу, має змінитися суспільство. Не ветеран, а суспільство. Не ветеран має адаптовуватися під суспільство. Це суспільство повинно готуватися під ветеранів. Тобто реабілітувати, соціалізувати його,
– наголосив Сергій Шимчак.

Але для того, щоб до ветеранів почали дослухатися посадовці та чиновники, потрібно, щоб їх голос лунав не поодиноко. Тому й потрібні ветеранські спільноти по всій країні. Бо з кожним днем війни в Україні ветеранів стає все більше.