Про прихід у футбол

Це сталось 10 років назад. Завжди ганяла м’яча з хлопцями у своєму дворі. Мама не могла загнати мене додому. Тому вирішила відати на футбол, щоб хлопці побили мене по ногах і я закінчила з цим ділом. Але так вийшло, що це припало мені до душі і я почала займатись з хлопцями. Тренувалась з ними протягом 8 років. Це стало для мене сенсом життя, не хотілось його покидати.

Читайте також: 14-річна чемпіонка світу з армреслінгу Лехман про стереотипи, боротьбу з хлопцями та цілі

Спершу тренувалась в команді "Локомотив" (Львів). Син знайомої моєї мами там займався, і тому мене віддали туди. Там був дуже добрий тренер, який мене прийняв. Я була першою і єдиною дівчиною в команді хлопців. Після об’єднання з "Опором" з’явилась команда "Динамо". Завжди запитували, чи це те "Динамо", що в Києві. Атмосфера в команді була дуже дружня.

Ще займалась баскетболом, але це було не те. Футбол завжди був на першому місці. Багато чим пожертвувала заради футболу. Батьки були проти. Бувало, що через проблеми з навчанням пропускала тренування, сварилась з батьками, але була наполеглива. Продовжила свою кар’єру після тренування з хлопцями в команді Вищої ліги.

Про підтримку батьків

Вони завжди мене підтримували. Навіть коли забирали з футболу і не дозволяли йти на тренування. Завжди відчувала підтримку. Після невдач говорили, що все буде добре, треба прагнути перемоги, йти до своєї цілі та все в тебе вийде.

Про мотивацію

Це важко пояснити словами. Воно якось закладено в тілі, в розумі, що футбол – це твоє. Відчуваю, що народилась, щоб грати у футбол і приносити задоволення людям, які його дивляться. Не можу сказати, що це так легко взяти та почати займатись футболом. Кожен день – це ще й силові тренування, які не можна пропускати, бо це втрата досвіду. А пропущена гра – це втрата можливості показати себе з найкращого боку.

Про тиск суспільства та родини

Зараз такого немає. Але 3-4 роки тому бабусі з дідусями казали навіщо мені цей футбол, що тут грошей не зароблю і маю працювати головою, що він нічого мені не дасть, а буду тільки отримувати травми. Я вважаю, що робота, в першу чергу, має приносити задоволення. І якщо я займаюсь футболом і буду грати, то буду отримувати й гроші.

Читайте також: Українські спортсмени між патріотизмом і грошима

Про рівень футболу в Україні

Це професійний футбол. У нас є Вища ліга, як і в чоловічому футболі, у ній грають десять команд. Зараз такий час, що жіночий футбол почав дуже сильно розвиватись, багато дівчат зацікавлені цим видом спорту. Сподіваюсь, що років через 5 жіночий футбол буде на такому ж рівні, як і чоловічий.

Відео красеня-гола Надії Іванченко, який був визнаний найкращим в Україні у 2019 році

Про перший професійний клуб

ПФК "Львів" – першій мій клуб, перша жіноча команда, перший контракт. Коли мені зателефонував головний тренер Сергій Сапронов та запропонував прийти на тренування і спробувати себе в дорослому жіночому футболі, то була дуже рада. Давно чекала запрошень з жіночих команд. А те, що клуб створений у Львові, то це стало додатковим чинником, що вплинуло на рішення моє і моїх батьків, піти туди.

На початку було дуже важко привикнути, що ти займаєшся з дорослими дівчатами. Я була наймолодшою (15 років – прим. авт.). Було дуже важко і були такі дні, що не хотілось іти на тренування. Але моє прагнення грати у футбол було сильнішим за це все.

Про тренування з бразилійками

Україна має своїх хороших футболістів. Бразилійки були хорошою мотивацією викладатись на тренуваннях і іграх. Вони показували свій клас і завжди тримали нас напоготові, проявляли себе. Але в Україні багато дівчат, які можуть їх перевершити.

Про користь тренування з хлопцями

Для мене це була хороша практика. За 8 років тренування з хлопцями я багато чого навчилась. В першу чергу – боротьби за м’яч, бо вони, звичайно, фізично сильніші. Не знаю як іншим дівчатам, можливо комусь не зручно з ними грати та краще займатись тільки з дівчатами. Я вважаю, що кожен має попробувати себе спершу з хлопцями, а вже тоді з дівчатами.

Стереотипи про жінок-футболісток

Перший, який завжди чула і чую, що футбол – це не жіноча справа. Мені це каже кожен хлопець і кожен футболіст. Але вони не праві. Якщо дівчині це подобаються, то чому б не спробувати себе. Зараз такий час, коли дівчата доказують, що можуть конкурувати з хлопцями.

Про заробітну плату у жіночому футболі

Коли почала займатись у професійному клубі, то мені було тільки 15 років. Мені не могли платити великих грошей, бо це б "розпестити". Це були мінімальні кошти, яких вистачало на життя. Звичайно, що прожити самостійно без підтримки батьків я б не змогла, але на витребеньки вистачало. Іншим гравчиням точно платили більше, але не ту зарплату, про яку мріють.

Читайте також: Радянська ментальність українського футболу: чи має держава підтримувати цей спорт?

Для прикладу чоловічі клуби винаймають квартири гравцям, то жінкам не винаймали. В ФК "Ладомир" такі правила, що дівчатам, які вчаться ще в школі, як я, отримають тільки преміальні, зарплату не платять. Цих коштів на життя теж не вистачить. Можу сказати точно, що в клубах, які вище п’ятого місця в чемпіонаті, гравці й отримують такі гроші (мається на увазі 10-15 тисяч гривень – прим. авт.).

Про плани та мету

Конкретних планів немає, є тільки мрії. Зараз мета номер один – виграти Чемпіонат Європи зі збірною командою U-17, який буде в березні 2020 року в Норвегії. Хочу привести команду "Ладомир" в трійку кращих в чемпіонаті. Особистих нагород хочеться мати все більше, виграти чемпіонат і кубок. Перша моя мрія – виграти Кубок Ліги чемпіонів U-19 і стати кращою гравчинею в Україні та світі.

Відео інтерв'ю з надією Іванченко