З ампутаціями та травмами: як ветерани стають прикладом для інших займатися спортом

Навряд чи війна залишає "неушкодженими" її учасників. Ветерани після повернення з фронту потребують допомоги в адаптації до цивільного життя. Особливо це стосується тих військових, які отримали травми, поранення чи інші захворювання. Щоб такі ветерани відчували себе повноцінно, навіть з ампутаціями кінцівок чи іншими важкими ушкодженнями, існують різноманітні способи їхньої реабілітації. 

Варто почитати "У тілі було 50 осколків": як ветеран-амбасадор допомагає реабілітації побратимів через спорт

Один з таких – адаптивні види спорту, які розроблені саме для таких людей. Там на перше місце ставиться не стільки результат змагань, як можливість залучити якомога більше людей до занять спортом. А у випадку ветеранів – дати їм можливість фізичної реабілітації через активні заняття та залученість до спільноти. 24 Канал продовжує пропагувати тему спортивних амбасадорів та розповідати їхні історії.

Важливо! Саме залучати ветеранів із травмами, пораненнями чи захворюваннями до занять адаптивними видами спорту покликані спортивні амбасадори. Це проєкт, який втілює ГО "Повернись живим!" за підтримки Посольства США в Україні в партнерстві з ГО "Ігри Інвіктус Україна".

Ми поспілкувалися з одним із таких спортивних амбасадорів – ветераном Миколою Сипливим. Ми розпитали його про те, як він потрапив на війну та отримав там поранення, про свої заняття спортом для відновлення, участь у відборі на Invictus Games, та чому хоче долучити до занять спортом інших ветеранів. 

На війні – з першого дня

Зараз мій позивний "Сокіл". Я ветеран війни з 2014 року, був добровольцем. Епізодично заїжджав в зону АТО, робив роботу, вертався. Вже в повномасштабній війні з 24 лютого.

Спочатку був у 103-й бригаді. Але виникла проблема в 111-й бригаді. Люди неправильно зрозуміли, що таке війна, було повно вакансій, запитали, хто добровольці, і ми поїхали. 11 квітня я вже поїхав в зону бойових дій, воював в Луганській області.

Ми стояли навпроти Рубіжного, тримали оборону, прикривали Лисичанськ. Були в Привіллі, стояли на березі, щоб з Кремінної та з Рубіжного росіяни не переплили річку Сіверський Донець.

В мене декілька контузій, травми. Перша моя – 30 червня 2022 року, то в Привіллі, якраз там, на Луганщині. А другу – отримав у Колодязях, були авіаудари. Рознесло нашу хату. Але дякувати Богу всі лишилися живі, тільки травмовані.

Про заняття спортом, як реабілітацію

Мій позивний у 2014 році був "Спортовець". Тобто я зі спортом пов'язаний. А прийшов до занять спортом знову, бо треба було реабілітацію проходити, ставати на ноги після травм. Це були й проблеми зі сном, були тривоги. Тобто, психофізичну реабілітацію треба було повноцінно проходити.

Спорт давав мені можливість відволікатися. Раніше я займався карате, ще в юні роки був чемпіоном. Займався лижами, гирьовим двоєборством, бігом. Спорт люблю за те, що він рятує мене фізично і психологічно. Він мене стабілізує.

Я побачив, що в нашому військовому товаристві є Invictus Games. Я записався, правда, не було моїх видів спорту, бо я зимові види пропагую і сповідую, і маю там навіть певні звання спортивні. Тобто, я прийшов взагалі, як новачок. Але нічого, я опанував це, мені досить цікаво.

Цікава сама конкуренція, бо в нас немає такого – молодий чи старий. Мої конкуренти бувають у два рази молодші за мене. Але нічого, нормально, це мене стимулює.

Це мені дало можливість пройти реабілітацію, стати на ноги. У мене був період, коли я не міг кілометр пройти самостійно, повинен був перепочивати. А зараз я повноцінно беру участь у змаганнях, і молодим часом даю фору.

У відборі на Ігри Нескорених беру участь з 2019 року. У 2023 році посів друге місце у велогонці. А також четверте місце у веслуванні на тренажері. Це показники мого відновлення.

Микола Сипливий під час спортивних днів Ігор нескорених 2023 у Львові / фото Invictus Games: Team Ukraine

Мені медалі мені цікаві. Медалей за своє життя набрав багато. Але цікаво, що я повернувся, що можу конкурувати, можу боротися за медалі. Оце мені цікаво.

Мені цікаво не обіграти когось. Це в спорті автоматично відбувається. Як кому там пощастить, хто як підготувався, і як ставитися до свого здоров'я. Але я дивлюся, як я зростав – у 2019 році я був на 30-у місці, потім на 16-е перемістився, зараз я четвертий, наприклад. Я бачу, що я росту.

Тобто мені цікаво було, що я можу сам з собою конкурувати, і рости, і просто добиватися якихось для себе успіхів. Це мені дуже допомагає.

Чому вирішив стати спортивним амбасадором

Спортивні амбасадори – це як військовий психофізичний тренер. Тобто коли ти йдеш до своїх, ти з ними побратим, з тими, хто воював, хто травмований, хто прийшов ту ж дорогу, що і я. Але можеш просто їм розповісти, як на тебе це вплинуло – які змагання, товариство, братерство, це все спілкування.

До теми Повернення ветеранів до життя через спорт: хто такі "Спортивні амбасадори" та яка їхня місія

Я маю досвід тренерства, я можу передавати свій досвід таким хлопцям, які ще цього не розуміють, або скептично ставляться. Я через свій досвід показую. Тут до кожного має бути особистий підхід. Я спершу поговорив би про досвід, поділився своїм і, звичайно, тему спорту зачепив би. Пояснив би, що спорт — це цікаво, він допомагає відновитися і багато людей з подібними пережитими історіями досягають значних результатів. Це може бути мотивацією. Спорт допомагає вижити.

Микола Сипливий під час спілкування з ветераном з ампутацією / фото Зоряни Гасій

Подібні справи я вже робив. Бо я навіть в себе на службі, будучи командиром відділення, працюючи з особовим складом, доріс до того, що виконував обов'язки головного сержанта батальйону. Весь час мені приходилося бути "переговорником".

Буває, там, на війні, тяжка ситуація. Хлопці – вони виснажені морально. Вони потім не розуміють, що робити далі. І доводилося мені бути "переговорником", налагоджувати ситуацію. Я зрозумів, що це моє, що я можу.

Що найважче у спілкуванні з військовими з ампутаціями – як  переконати займатися спортом?

Вони спочатку дивляться з підозрою – а що йому, який в нього інтерес в тому? І ти їм розповідаєш, що в тебе інтересу як такого немає. Інтерес – тобі просто показати, навчити, підказати, спровокувати на те, щоб ти діяв. Сам спробуй, це ж нічого тобі не коштує. Якщо ти спробуєш, тобі "зайде", можливо, це і буде єдиним твоїм бонусом.

Ветерани з ампутаціями під час заняття адаптивними видами спорту / фото "Повернись живим"

І ти помічаєш, що можеш себе просто привести до ладу. У нормальний фізичний стан можеш себе привести. Щоб ти не думав, як піти "100 грам" випити, а щоб думав, як покращити свій психофізичний стан, своє здоров'я. Ти себе будеш людиною не зламаною, не покаліченою вважати.

Ти будеш повноцінною людиною, попри те, що можеш не мати ноги, рука в тебе не працює, або ж її взагалі немає. Але ти не будеш на ці дрібниці навіть зважати. Ти будеш просто жити, повноцінно жити.