Участь у політичних акціях – лише на шкоду спортові, – Юрій Шаповалов - Новини спорту

Adv

Заснувавши компанію Podium Sport Marketing Group, Шаповалов з однодумцями спробував здійснити, на перший погляд, недоступне – допомогли українським спортсмена заробити не лише спортом і виплатами від держави.

Це цікаво Негативну думку про мене сформували Стерненко і Скрипін, – каратист Станіслав Горуна

Звісно, ця система давно успішна на заході, але поки лише починає приживатися у нас. Наразі з Podium Sport Marketing Group співпрацює кілька найвідоміших українських спортсменів – фехтувальниця Ольга Харлан, каратисти Станіслав Горуна та Анжеліка Терлюга, легкоатлетки Вікторія Ткачук і Марина Бех-Романчук, а також її чоловік-плавець Михайло Романчук.

У цьому інтерв'ю Юрій Шаповалов розповів про тонкощі спортивного маркетингу по-українськи, складові матеріального успіху атлетів, шкоду від їх участі у виборах й інших політичних акціях. А розпочалася бесіда зі згадки про Олімпіаду в Токіо. І той вплив, який вона мала на зростання популярності наших спортовців.

"Для українців виступи на Олімпіаді дуже значимі"

– Мене потішило те, як більшість українців реагували на перемоги і навіть на поразки наших атлетів, – бере слово Юрій. – Мене до глибини душі зачепили емоції юних дзюдоїстів зі школи "Динамо" у фан-зоні, яка була створена за нашого сприяння. То було в перший день Олімпіади, коли Дарія Білодід програла у півфіналі японці Фуні Тонакі. Діти не приховували сліз. А потім так само щиро раділи, коли Даша перемогла в сутичці за "бронзу".

Наступного дня були інші емоції – шок після поразки в стартовому бої фехтувальниці Олі Харлан. Ця невдача вразила не лише вболівальників, а навіть мене. Впродовж останнього передолімпійського місяця ми спілкувалися практично щодня. Я знав, як наполегливо Оля готувалася, скільки часу вона віддавала підготовці, як вона концентрувалася на роботі. Впродовж двох місяців перед Олімпіадою Харлан не програла жодного тренувального спаринга.

Вона була впевнена в собі. Тому те, що сталося в Токіо – шок. Разом з тим, приємно здивувало, як люди підтримували Олю. Так, вона знайшла в собі сили через кілька годин після невдачі виставити пост в Instagram. Але такої кількості коментарів зі словами підтримки не очікував ніхто. Харлан така підтримка надала сил, щоб легше перенести поразку. То за умови, що Оля не любить програвати і переживає невдачі дуже важко. То зі сторони могло здатися, що вона спокійна. У середині вона палала. Та Оля досі засмучена. Вона досі не переглядала програного бою з китаянкою.

З Ольгою Харлан Юрій співпрацює майже десять років / Фото Юрій Шаповалов

Я пильно стежив за тим, скільки резонансу викликала кожна перемога чи поразка наших елітних спортовців. І зрозумів, що для українців ці виступи дуже значимі. Інша річ, що не всі розуміють, скільки праці стоїть за цими олімпійськими перемогами чи невдачами, що потрапити на Ігри іноді важче, ніж здобути там медаль.

Це піт, біль і кров заради одного виступу раз на чотири (а цьогоріч – на п'ять, – Спорт 24) років. Якщо ти програєш цей старт – наступного старту треба очікувати ще чотири роки. Хтось другого шансу може вже й не отримати. Це неймовірне навантаження. Про це теж треба розповідати загалу. Бо через ці випробовування проходило не так вже й багато людей. Маю задум – зняти відеоролик, щоб показати закулісся спортивних звитяг.

Власне, спортсмени теж про це повинні розповідати. Мене потішило, що особливо до призерів ЗМІ після Олімпіади проявляли чималу увагу. Буду говорити про тих атлетів, яким допомагаю я. Майже щодня їх запрошують на якісь події. Пропонують бути бренд-амбасадорами якихось заходів.

– Але це стосується тих спортсменів, які були розкручені і до Олімпіади – Станіслава Горуни, Ольги Харлан, Дарини Білодід, Михайла Романчука. Нові імена у цьому переліку з'являються?

– Візьміть легкоатлетку Віку Ткачук, яка пробилася в олімпійський фінал бігу на 400 м з бар'єрами. На чемпіонатах України з легкої атлетики ми спілкувалися дуже часто. Цей рік у її виконанні – унікальний. Віка перевершила свої особисті рекорди, стрімко увірвавшись до числа світових лідерок. Її навіть саму вражав цей прогрес. Ми спілкувалися після кількох етапів Діамантової ліги за участю Ткачук. Віка навіть після цього не могла збагнути, що стала елітою, що біжить по сусідніх доріжках із рекордсменкою світу Сідні Маклафлін, чемпіонкою планети Далайлою Мугаммад, неймовірно сильною нідерландкою Фемке Боль.

Також ще до Олімпіади ми підписали піврічний договір про співпрацю з невеличким брендом для Ані Рижикової, ще однієї представниці 400-метрівки з бар'єрами, яка в Токіо посіла п'яте місце.

Стрімко увірвалася до когорти популярних спортсменок каратистка Анжеліка Терлюга. У Токіо вона виграла срібло, але бренди цікавить не лише спортивний результат, а й те, якою є аудиторія спортсменів. Робота над соцмережами стала вимогою часу. Розкрученим атлетам легше привабити комерційні бренди. В Анжеліки наразі в межах 120 тисяч підписників в Instagram.

"Спортсмени – то селебріті"

– Як на мене, великий потенціал, щоб стати популярною, має веслувальниця Людмила Лузан, яка повернулася з Токіо зі "сріблом" і "бронзою" точно так само, як плавець Романчук.

– Можу говорити про тих атлетів, з якими співпрацюю я. Серед тих, кого я згадав вище, до їх числа не входить тільки Даша Білодід. Але їй ми з окремими проєктами теж допомагали. Деякі спортсмени самі виходять на мене. Мовляв, ними зацікавилися потенційні рекламодавці, а вони не знають, що відповідати, які умови виставляти, на що при підписанні контракту звертати увагу. Останній такий приклад – фехтувальник Ігор Рейзлін, який виграв на Олімпіаді "бронзу". Ми допомагаємо, бо навіть не співпрацюючи з тими чи іншими атлетами, маємо бажання, щоб зацікавленість в українських спортовцях зростала й ширилася.

За Людмилою Лузан я теж стежив. Вона перспективна, їй всього 24 і її головні перемоги вочевидь ще попереду. Люда добре виглядає. У неї є потенціал, щоб стати амбасадором якогось бренду. Але чимало залежить від самої особистості. Приміром, боксер Олександр Хижняк вважає, що для нього співпраця з рекламодавцями неважлива. Він фокусується лише на спорті. Переконувати людину й говорити їй, що треба робити те, що їй не подобається, неправильно. Але можна показувати на інших прикладах, як це працює. Що в разі певних кроків, не пов'язаних з тренуваннями і змаганнями, можна отримувати додаткові бонуси.

Це ж не лише матеріальні блага. Ринок спортивного харчування нині активно розвивається і в разі співпраці з атлетами бренди пропонують їм на бартерній основі свою продукцію. Для спортовців це дуже важливо, адже купувати харчові добавки за власні кошти доволі накладно. Те саме стосується найбанальнішого – питної води. Наш популярний бренд "Моршинська" готовий співпрацювати з атлетами на бартерній основі. Оскільки вода в тренувальній роботі, як не крути, потрібна, співпраця вигідна обом сторонам. Зараз я кажу про ті прості кроки, які до снаги навіть неіменитим спортовцям.

Шаповалов зі своїми зірковими підопічними-танцюристами / Фото Юрій Шаповалов

– Що після Олімпіади змінилося в житті тих людей, яким допомагаєте ви?

– Найперше, запрошення взяти участь у "Танцях з зірками" отримали Стас Горуна й Оля Харлан. Олю на цей проєкт запрошували два роки. Вона відмовлялася, бо терміни проведення співпадали з підготовкою чи участю у важливих змаганнях. Горуну ж ми ввели в "Танці" останньої миті. Знали, що організатори шукають учасника для 14-ї пари, що зацікавлені саме у спортсмені. Генпродюсер великих шоу Володимир Завадюк – великий фанат спорту. Він вважає, що спортсмени – то селебріті, тому постійно їх вводить у ті проєкти, за які відповідає. Власне, найголовнішим було переконати самого Горуну. Власне, танці – то симбіоз спорту і шоу. Горуна любить виклики, любить шоу і не боїться скандальної слави. То те, що йому подобається.

Зображення подружжя Михайла Ромачука й Марини Бех нам вдалося розмістити на обкладинці одного з міжнародних ґлянців, з яким співпрацюємо вже не вперше. Обкладинку з Мариною та Михайлом вони хотіли зробити ще до Олімпіади. Ще один цікавий проєкт, пов'язаний з Мариною Бех-Романчук, знімається у ці дні. То – зйомки в кліпі одного з найпопулярніших українських гуртів. Не говоритиму, якого саме, але Марина там буде в головній ролі. Презентація кліпу запланована на кінець року.

– У мене немає такого позитивного враження від сприйняття українцями Олімпіади, як у вас. Навпаки – помітні спроби применшити значення перемог. "Бронза" Дарії Білодід і Ярослави Магучіх, друге і третє місця Михайла Романчука багатьма сприймалися як поразка. Мовляв, вони мали брати "золото". Про тих, хто залишився за межею призерів, годі й говорити. Приміром, про Марину Бех-Романчук після п'ятого місця на Іграх говорили щось на кшталт "зате в неї багато підписників в Instagram".

– Погані висловлювання – теж свідчення того, що виступи українських атлетів не залишали байдужим нікого, що те, що вони роблять, має цінність. Якби ці люди не були цікавими, про них би ніхто не говорив. Наразі спостерігаємо явище, що спортсменів у нас починають впізнавати більше, ніж політиків. 90 відсотків нинішньої Верховної ради – невпізнавана. А добра частина олімпійців на слуху. Не лише завдяки виступам у Токіо, але й завдяки перемогам на інших змаганнях найвищого рангу. Наші топові спортсмени привчили українців до перемог. Тих перемог, яких в інших сферах не так уже й багато.

"Горуна зробив вчинок чоловіка"

– Як на мене, добра частина людей стежила за Олімпіадою в очікуванні якогось "зашквару" від наших атлетів. І начхати на його прізвище. А це не зовсім увага до спорту, а радше спотворене в наших реаліях його сприйняття.

– То ви, мабуть, маєте на увазі найперше історію зі світлиною легкоатлеток Ярослави Магучіх і Марії Ласіцкене. У мене відразу було своє бачення ситуації, але в соцмережах його викладати не хотів. Зроблю це зараз. Кожен з нас робить щодня якісь помилки. Дрібні чи не дуже. Вони найчастіше непомітні, бо не мають соціального значення. Натомість чимало політиків чи громадських діячів часто здійснюють свідомі кроки, спрямовані проти держави Україна та її репутації у світі. Проте це сприймається, як щось буденне. Всі звикли. Ці кроки значно шкідливіші, ніж світлина Ярослави з Марією. І, що також важливо, цим людям не 19, а 30, 40 чи 50 років.

А в Токіо Магучіх ще фактично в дитячому віці здійснила мрію тисячів спортсменів, які прагнуть здобути цю медаль усе життя. Порівняв би здобуття олімпійської нагороди з народженням дитини. На радощах люди напиваються, гуляють по три дні, іноді не контролюючи своїх вчинків. І роблять скидку, що така подія як народження доньки чи сина трапляється лічені рази, а іноді взагалі одного разу за життя. Олімпійська медаль – то навіть не перемога над кількома десятками суперників під час Ігор. Бо спершу був відбір на Олімпіаду. Щоб потрапити в когорту обраних учасників, людина мусить показати перевагу над представницями 200 з гаком країн. Це – сотні тисяч людей вищого чи нижчого рівня, які змагаються кожна у своїй країні. Ярослава у свої 19 років стала поміж цих сотень тисяч третьою. За таких обставин можна втратити голову і не контролювати емоцій?

Юрій Шаповалов і Ярослава Магучіх / Фото Дмитро Вакулка

– Горуна був єдиним з українських олімпійців, хто публічно підтримав Магучіх. Розуміючи, чим це може закінчитися. Ви як менеджер не відмовляли Станіслава від такого кроку?

– Ні. Бо це був крок чоловіка, який став на захист дитини. Горуна перебрав більшість хейту на себе. Хоча Стасові це було непросто, адже він читав усі коментарі і, як сам потім зізнався, через постійні прокльони не зміг насолодитися самим фактом здобуття олімпійської бронзи. Проте він так само як і я вважаємо, що то був правильний вчинок. Сам Стас і ті, хто з ним близько спілкується, розуміли, якими можуть бути наслідки.

– Звісно, адже Горуна зі Львова і нині багатьма людьми у рідному місті він сприймається ледь не з ненавистю.

– Знаю, що Стаса планували зустрічати з зеленкою в аеропорту. Ми до цього готувалися, нас супроводжувала поліція до моєї автівки, яка була припаркована в певному місці. Я відвіз Горуну в готель, адже наступного дня він мав зустрічатися з міністром оборони. Ввечері в готелі Стас розмовляв з керівником організації атовців у Києві. Вони порозумілися. Пізніше схожа зустріч відбулася й у Львові. Там розмова вийшла напруженішою.

Взагалі, у цьому контексті скажу непопулярну річ. При міністрі спорту Жданові українським спортсменам не рекомендували їздити на змагання на Росію. Вважаю, що це неправильно. Бо яка ще категорія людей у нашій державі має змогу підняти український прапор над російським? Та ще й на їхній території, в центрі Москви. Пригадую, як на початку війни Оля Харлан поїхала на "Московську шаблю". Вона там перемогла, а друге і третє місця посіли росіянки. Є світлина, де стяг України здіймається над двома російськими. Вважаю, що в той час такі миті нам були потрібні. Чи згадайте, як під час Європейських ігор у Мінську боксер Сашко Хижняк змусив своєю перемогою Путіна встати під час виконання українського гімну. Було про що говорити чи писати? Хіба це не підстава, щоб пишатися нашими спортовцями?

"Є речі, які неможливо визначити на око чи відштовхуючись від самопочуття"

– Фактично, вийшло, що за підсумками Олімпіади історію світлини Ярослави Магучіх обсмоктували найбільше. На другому місці – історія з особистим тренером іншої легкоатлетки Марини Килипко, теж, з моєї точки зору, аж надто сильно роздута і не варта такої прискіпливої уваги.

– Помітні спроби перевести тему Олімпіади в політичну площину. При цьому у відкритому доступі є прізвища всіх членів нашої делегації – від спортсменів і тренерів до функціонерів. Назвіть прізвища тих, хто у цьому списку зайвий.

– Приміром, Шуфрич.

– Він може комусь подобатися чи не подобатися, але він є президентом Федерації зі стрільби з лука. І відповідно мав повне право перебувати в делегації. Чи ви думаєте, що безліч організаційних питань спортсмени на Олімпіаді вирішують самостійно?

– Я так не думаю. Але намагаюся знайти тих, кого можна назвати туристами. І саме президенти окремих федерацій дійсно такими виглядають.

– Давайте подивимося на ситуацію з іншого боку. Шість фехтувальників відправилися на Ігри з сімома тренерами, два борці вільного стилю – з трьома. П'ять бадмінтоністів поїхали з п'ятьма наставниками. Але справа не в тому. Якщо є питання до тої чи іншої персони, можна зробити запит у ту чи іншу національну федерацію чи Національний олімпійський комітет і запитати, чим займалася та людина в Токіо. Певен, що кожен мав свої функції.

Горуна, Шаповалов, Терлюга / Фото Юрій Шаповалов

Поряд із тим, спортсмени самі знають, хто їм потрібен під час змагань поряд. І знаю ситуації, коли атлети за два чи три місяці до Олімпіади починали бомбардувати НОК і Міністерство дзвінками й офіційними листами і таки добивалися, щоб їх тренерів включали до списків осіб, які летять у Токіо. Проте знаю й інший приклад. Згадувана мною Віка Ткачук тренується в італійського фахівця. На Олімпіаді його не було, хоча, думаю, Віці він би не завадив. Проте результат вона одначе показала. Так само не проти була б, аби був поряд її італійський наставник Харлан. Але в тренерський штаб збірної Італії він не входить і відповідно давати поради на місці він Олі не міг.

Чи взяти Терлюгу. В Одесі Анжеліка тренується під керівництвом Дениса Морозова, тренера збірної Азербайджану. Так, наставник збірної України Антон Нікулін провів велику роботу, подбав, щоб у наших каратистів-олімпійців були навіть закордонні спаринг-партнери. Але, певен, у Токіо Анжеліці особистий тренер поряд не завадив би. Проте довелося миритися. І на результаті це не позначилося.

– Під час Олімпіади була ще одна заява – від легкоатлетки Анни Рижикової. Її слова, здається, неправильно інтерпретував навіть міністр спорту Вадим Гутцайт. Анна порівняла себе з суперницями, мовляв, з ними їздить ціла група спеціалістів, а вона може покластися лише на себе і тренера. Вадим Маркович в одному з інтерв'ю у відповідь сказав, що Мінмолодьспорт – не тураґенція.

– Почати треба з того, що нам бракує баз підготовки сучасного рівня. Наведу приклад. Багато років у статусі спортивного менеджера я працював у компанії Red Bull. Ця компанія має в Австрії діагностично-тренувальний центр, де проходять обстеження ті атлети, з якими Red Bull співпрацює. Таких по всьому світу в межах тисячі. Вони представляють різні види спорту, не лише олімпійські, а й екстремальні. Харлан туди їздить багато років. На неї заведена ціла історія з показниками, які сприяють її спортивному зростанню. При цьому фахівці компанії на основі отриманих медичних даних дають рекомендації, що треба покращувати надалі. Протягом тижня спортсмен проходить там функціональне, психологічне обстеження.

Був здивований, що в процесі там навіть проводяться невеликі тренування. При цьому тренер із загально-фізичної підготовки впродовж заняття разів десять бере з мочки вуха кров. Так вимірюється лактат крові, щоб визначати, скільки молочної кислоти в організмі і не дати атлетові перетренуватися. У нас про такі речі найчастіше не чули навіть топові спортсмени. Вони банально не чули про такий апарат, як лактометр. То не дивно, адже бази, збудовані в часи СССР втрачені, нові лише будуються (то в ліпшому разі), а тренери чи спортивні медики найчастіше – люди похилого віку, які не мають інформації про новітні тенденції. Ми майже не беремо участі в дійсно корисних семінарах. Молоді тренери не хочуть працювати через низьку зарплатню і їдуть за кордон, де є і умови, і можливості вчитися.

Шаповалов розмовляє з Ткачук і Рижиковою / Фото Юрій Шаповалов

Тому слова Рижикової цілком справедливі. Якщо б вона розуміла, що в неї робиться в середині організму, якби ці показники постійно контролювалися, результат міг бути іншим. Пригадую, як та ж Харлан їздила в австрійський центр Red Bull після операції на плечі. Тиждень потренувалася, потім два дні відпочивала.

Перед тренуванням наступного дня тренер взяв аналіз на лактат крові. "Що ти вчора робила?" – питає, отримавши результат. "Погуляла по Зальцбурґу, посиділа зі знайомими в кафе, повернулася в готель і спала", – відповідає Оля. "Тест показує, що зараз ти не можеш виконувати заплановану роботу", – говорить тренер. Попри запевнення Харлан, що вона почувається прекрасно, тренер не дозволив їй більших навантажень, ніж 50 хвилин роботи на велотренажері. "Якщо я навантажу тебе сьогодні, решту тижня працювати ти не зможеш", – пояснює.

Чи може це спортсмен і його тренер знати самостійно? Ні, бо це речі, які неможливо визначити на око чи відштовхуючись від самопочуття. Крім того, є нові тенденції в тренуваннях. Коли я був баскетболістом, у нас ефективність роботи визначалася за потогінною системою. Що ліпше спітнів – то ліпше тренування. Але насправді сучасні методики демонструють, що це зовсім не так. Тому нам треба залучати спеціалістів саме такого штибу. Всі кажуть, що успіх – це 10% таланту і 90% праці. Та в нинішніх реаліях і з такими підходами ми навіть талантів губимо. Бо не знаємо, як з ними працювати.

Нам треба змінювати підходи. Починаючи з класичних уроків фізкультури в школі, які давно себе вичерпали. Наші освітні заклади продовжують закуповувати гімнастичних коней і канати, через які вже ніхто не стрибає і по яких ніхто не лазить. Може, доречніше прислухатися до ініціативи Сашка Педана і ввести в шкільну програму такі види рухомої активності, як крісбі чи черлідинг? Треба пропонувати дітям те, що їх зацікавить. Але проблема в тому, що вчителі фізкультури виступають проти таких ініціатив. Насправді, якщо ми хочемо привабити до нашої держави спортивні бренди, треба змінити ставлення до масового спорту. Цікавить молодь скейбординг – треба створити умови для занять ним. Тоді до нас прийдуть компанії, які продають скейти.

Ще 15 років тому в Україні майже ніхто не бігав. Але Дмитро Черницький з Run Ukraine створив бігову тусівку. Нині в нашій державі з'явилося чимало бігових клубів, які конкурують між собою. Людей, які займаються бігом стало дуже багато. Й одразу в Україну прийшли бренди, які продають спортивне екіпірування. Раніше на нашому ринку було три крупних бренди. Інших наша держава не цікавила, бо попиту на їх продукцію не було.

"У футбол батьки почали віддавати дітей, коли побачили, що Мілевський раз на місяць розбивав Ferrari"

– За останній час з ініціативи Української асоціації футболу в усіх куточках країни з'явилося чимало полів зі штучним покриттям. Але я б не сказав, що охочих грати у футбол від цього побільшало.

– Чому ж? Бачу, щовихідних, як дорослі чоловіки збираються, щоб побігати за м'ячем.

– У тому й річ, що дорослі за старою звичкою бігають. А ось дітей на майданчиках не більшає.

– За моїми спостереженнями, багато батьків віддають дітей до футбольних шкіл. Найперше тому, що бачать, скільки можуть заробляти футболісти, навіть виступаючи в Україні. Це підтверджує мою теорію, що в більшості українців власний матеріальний добробут стоїть на першому місці. Не треба кривити душею, що це так. Тому нам треба доносити звідусіль, що завдяки спорту людина у 23 – 25 років може мати квартиру, машину, інші блага. Мабуть, небагато знайдеться видів діяльності, завдяки якому в такому віці можна отримати стільки матеріальних благ. Звісно, така успішність – не масова. Але в людей має бути розуміння, що успішні спортовці в нашій країні почуваються добре.

Фото Юрій Шаповалов

– Як, скажімо, борчиня Ірина Коляденко, яка виграла олімпійську бронзу й після приїзду додому спершу переподарувала презентовану їй квартиру тренерові Володимирові Яременку, а потім сама отримала ще одне житло.

– Ірина і її тренер це заслужили. Не так давно в мене викликала нерозуміння дискусія в Мінмолодьспорті, коли обговорювалося виділення стипендій найуспішнішим нашим атлетам. Керівники окремих федерацій запропонували, щоб допомога була не іменною, а спрямовувалася на федерації. Щоб за рахунок цих коштів допомагати розвиватися молодим спортсменам. Керівники начебто й мають рацію. Але хіба той атлет, який перемагає, не заслуговує отримати винагородження особисто? Мотивація функціонерів була такою: "У них і так все є". Може, є. Але людина, яка добре працює, заслуговує отримувати ще більше, а не допомагати заробляти тим, хто не такий успішний. Тих, хто не перемагає, має мотивувати приклад колег, котрі виграють і мають усе.

Коли я починав грав грати у баскетбол, тренер вже готував групу мого віку. Хлопці почали займатися на півроку раніше. Звісно, вони вже вміли виконувати й інші, окрім подвійного кроку, елементи. Тому тренер розділяв нас на дві половини майданчика: з одного боку новачки, з іншого – ті, хто вже щось вміє. Тож для мене відразу першою метою стало потрапляння на іншу половину. Така ж мотивація має бути у всіх інших спортсменів.

Ось відомий харківський бізнесмен Юрій Сапронов свого часу вклав гроші в Еліну Світоліну. Нині він не приховує, що отримує відсоток від її гонорарів. Інші бізнесмени знають про цей приклад і вклали гроші у приблизно два десятки дівчат, які у перспективі можуть піднятися у топ-10 світового рейтингу. Для них це бізнес, а юні тенісистки мають спонсора. Завдяки Світоліній батьки почали віддавати дітей у теніс, а люди бізнесу почали вкладати у цей вид кошти.

Або наведу парадоксальний, на перший погляд, приклад. У футбол батьки почали віддавати дітей, коли побачили, що Тьома Мілевський раз на місяць розбивав свій Ferrari, Maserati чи іншу автівку еліт-класу. Люди збагнули, що футбол – то річ надприбуткова навіть в Україні. Так, Мілевський – не найкращий приклад, але люди вважали, що зможуть контролювати своїх дітей відповідно допоможуть їм побудувати безбідне життя.

– Ви згадали про співпрацю Харлан з Red Bull. Раніше серед наших спортсменів з цим брендом співпрацювали також легкоатлетка Юлія Левченко і майстриня мавтинбайку Яна Беломоїна.

– Ця співпраця триває. До угоди з Беломоїною був причетний я. Вона була першим номером світового рейтингу серед молоді. Процес переходу в дорослий спорт вийшов болісним. Тому домовилися з тодішнім хлопцем, а нині чоловіком і тренером Яни Максимом, що впродовж першого року витрачаємо кошти від контракту на співпрацю зі словацьким фахівцем, ще чинним мавтинбайкером, який завершує кар'єру. З його допомогою Яна змогла адаптуватися до дорослого спорту, а Максим перейняв чимало корисного як тренер.

Шаповалов і Миїайло Романчук / Фото Юрій Шаповалов

- Наскільки привабливими є українські спортсмени для міжнародних компаній?

– Приклади є і вони пов'язані не лише з Red Bull. Михайло Романчук має підписаний на три роки контракт із головним офісом Speedo. Компанія співпрацею задоволена і збирається її продовжувати. Оля Харлан, Дарія Білодід і паралімпійка Ліза Мерешко мають угоди з Visa. Ці троє дівчат є обличчям компанії в України. У найближчому майбутньому маємо підписати угоду між Visa та двома учасниками зимової Олімпіади і одним паралімпійцем. Поки прізвищ не називатиму.

– Окрім футболістів, боксерів, тенісистки Світоліної в Україні є спортсмени, здатні утримувати себе без державної підтримки?

– Дивіться. Не можу сказати, що фехтування в Україні – аж надто популярний вид. Так само донедавна ніхто не знав про каратистів. Наша компанія Podium Sport Marketing Group свідомо концентрувала увагу на не дуже популярних видах спорту. Мені було цікаво, чи можливо зробити успішними людей, які представлені там, а не в футболі, боксі чи тенісі. Тепер можу сказати, що так. Головне, щоб спортивний результат поєднувався з відкритістю атлета. На жаль, навіть футболісти, які мають всі передумови до популярності, часто в нас відкритістю нехтують. І це для них – великий мінус. З іншого боку, подивіться, як стрімко увірвався до когорти популярних стронгмен Олексій Новіков. Зрозуміло, що своєю відомістю Олексій має завдячувати найперше Василеві Вірастюку, який розкрутив увесь богатирський рух в Україні, але тим не менш.

Так, поки в Україні немає таких потужних маркетингових агенцій, як, приміром, у США. Там атлети можуть сконцентруватися лише на підготовці, а завдання просування залишають агенціям. Але там фігурують й інші кошти, укладаються мільйонні контракти, з яких гарний відсоток має і агенція, і спортсмен У нас цей напрям лише починає розвиватися. Тому ми найперше намагаємося дати заробити атлетам, а лише після цього заробляємо самі. Наразі українські спортосмени найчастіше не можуть заплатити компаніям за просування навіть тисячу доларів. Ми йдемо важчим шляхом – створюємо цікавих особистостей і намагаємося їх продавати. Не завжди такий шлях спрацьовує, але успіхи теж помітні.

"Вступом у "Партію регіонів" Харлан не йшла реалізовувати політичні амбіції"

– Як правило, олімпійці в нас непогано заробляли найперше завдяки своїй участі в політичних кампаніях. Приміром, Ігри-2004 тодішній керівник НОК Янукович перетворив ледь не в агітаційну кампанію напередодні президентських виборів. Після Олімпіади-2012 в агітацію за "Партію регіонів" активно включилися боксери на чолі з чемпіонами Лондона Усиком і Ломаченком. Нині часи начебто змінилися. Проте реальністю виглядає боротьба за крісло очільника Міністерства молоді і спорту між його нинішнім керівником Вадимом Гутцайтом та новоспеченим олімпійським чемпіоном, нардепом Жаном Беленюком.

– Дуже сподіваюся, що чинних спортсменів у ці баталії не втягуватимуть. Кожному своє. Крім того, я не можу навести жодного прикладу, коли б у спортсменів щось виходило у політиці. Борзов, Блохін, Писаренко, Волков, Тедеєв, Силантьєв – так, вони були нардепами, віддавали свій позитивний імідж політичним партіям. Звісно, політичним силам присутність популярних особистостей додавала впізнаваності. Але що отримали взамін самі спортсмени?

– Легкоатлетці Наталії Добринській досі попри чітку проукраїнську позицію згадують її причетність до "Партії регіонів".

– Те саме стосується і Харлан. Свого часу вона погодилася увійти до лав "Партії регіоні"в лише взамін на обіцянку, що в Миколаєві побудують великий фехтувальний зал. Оля не йшла реалізовувати політичні амбіції, а хотіла бути корисною рідному місту і своєму видові спорту. Зал справді побудували і в цьому контексті Харлан справді допомогла. Оля досі з прикрістю згадує той час, але завдяки Олі миколаївські діти мають де фехтувати.

Фото Юрій Шаповалов

Юрій не радить Ользі Харлан втручатися в політичні баталії. Навіть на боці свого тренера Вадима Гутцайта

– Повертаючись до сьогодення, можна сказати, що ситуація, за якої ту ж Харлан може бути втягнена в агітацію за свого тренера Гутцайта, виглядає цілком реальною.

– Мені б не хотілося, щоб так було. Бо спортсмени врешті залишаться винними, чиєї б сторони вони не займали. Спортові дивідендів це точно не принесе. Вигоду матимуть лише люди, які ведуть політичну боротьбу. Ми ж не знаємо багатьох кулуарних моментів. Пригадую, ще за часів, коли було міністерство культури, молоді і спорту, яким керував Володимир Бородянський, я брав участь у слуханнях, намагався щось радити. Але потім збагнув, що ліпше мені туди не влазити і займатися своєю справою.

Щодо Олі Харлан, то нині її прізвище є синонімом назви фехтування в Україні.

– Так само, як прізвище Гутцайт.

– Але при цьому нещодавно журналіст під час інтерв'ю навіть не знав, що Вадим Маркович – фехтувальник і олімпійський чемпіон. Гутцайта вже більше знають, як політика. А Харлан – лише спортсменка. Тому її участь у будь-яких політичних баталіях може негативно відбитися навіть не особисто на Олі, а на виді спору, який вона представляє, загалом. То за умови, що фехтування в нашій державі останнім часом стає справді популярним – з'являються приватні фехтувальні клуби, в яких займається чимало дітей. Фехтування стає елітним заняттям на рівні з гольфом чи тенісом. Уроки фехтування вводяться в навчальні програми приватних загальноосвітніх шкіл. Працюють там молоді тренери, для яких викладацька діяльність стала прибутковим бізнесом. Навіщо заплямовувати вид спорту участю в політичній боротьбі?

– Ви як менеджер будете якось впливати на Харлан?

– Впливати я не можу. Розмовлятиму. По-перше, вона – доросла людина, яка самостійно приймала чимало важливих рішень. Можу висловити їй особисту думку. А прислухатися до неї чи ні, Оля вирішуватиме сама. Я поставлюся з повагою до будь-якої реакції.

– На завершення – питання загального характеру. Тривалий час український спорт немов завис у міжчассі, між совєцькою і західною системами розвитку. У підсумку ми справді зупинилися і це призвело до суттєвого зниження результатів на міжнародній арені. Найліпше наслідки цієї стагнації проявляються на прикладі виступів на Олімпіадах. Вважаєте, зараз наша спортивна галузь вже почала розвиватися чи стан невизначеності залишається?

– Зроблю порівняння зі стронгменами. Коли вони намагаються потягнути божевільно важкий предмет, найважче їм зробити перший поштовх. Якщо це вдається, то потім предмет чи транспортний засіб рухається за інерцією. Головне – продовжувати рух і не зупинятися. Так само з нашим спортом. З мертвої точки ми вже зірвалися. Потрібно розганяти інерцію. А попутно шукати тих, хто здатен той рух розганяти дужче.

Перебудовувати завжди важче, ніж розпочинати з нуля. Так само і нам дуже важко перелаштуватися з совєцької системи. Не хочу сказати, що нам треба копіювати шлях, яким ідуть Німеччина, США чи Норвегія. У нас є своя специфіка. Процес треба аналізувати не з презентації фінального результату, а зануритися у середину процесу, прожити в ньому. Певен, що найуспішніші системи на шляху до процвітання теж стикалися з серйозними труднощами.

У цьому контексті згадую свій тренерський досвід. Коли розпочинав тренерську діяльність, баскетбольний клуб Київ очолював італієць Ренато Паскуале. Я був наставником молодіжної команди і попервах продовжував працювати за тими методиками, за якими працював як гравець. Так, у мене були класні тренери. Але коли подивився на тренування Ренато, де розстановка відпрацьована навіть у кожній вправі, а не ігровій схемі, то зрозумів, що мені ще вчитися й вчитися. За декілька місяців списав два талмуди з тренувальними тонкощами.

Шаповалов з Андрієм Лебедєвим і Станіславом Медведенком / Фото Юрій Шаповалов

Те саме й із системою розвитку спорту. Коли наші фахівці їдуть за кордон і за два дні знайомляться з системою розвитку спорту тієї чи іншої країни, вони мусять врахувати не лише те, що вийшло зробити, а як той результат створювався, з усіма деталями. Скажімо, я дуже поважаю Славу Медведенка, який бажає реалізовувати досвід перебування у НБА. Так, Слава там грав. Але він був пасажиром в ідеальній автівці, тонкощів створення якої не знають навіть механіки, які її обслуговують. Тому вважаю, що нам було б дуже корисно залучати до менеджерської роботи людей, які самостійно пройшли всі щаблі еволюції деінде. Нам потрібні практики, а не теоретики.

"10 – 15 років тому фармакологія вирішувала дуже багато"

– Ви тривалий час є радником Федерації легкої атлетики України з питань маркетингу. ФЛАУ, з моєї точки зору, є на тлі інших федерацій однією з найпрогресивніших. Однак успішність у нашій країні прийнято вираховувати медалями. А ми маємо, що з 47-ми легкоатлетів-олімпійців нагороду виграла лише Ярослава Магучіх. Чому так?

– Легку атлетику не дарма називають королевою спорту. Нею займається набагато більше людей, ніж рештою видів. Відповідно конкуренція помітно вища. Разом із тим, в українській легкій атлетиці підростає надзвичайно обдароване молоде покоління. 19-річна Ярослава Магучіх вже виграла "бронзу" Олімпіади, 20-річний метальник молота Михайло Кохан був у Токіо четвертим, Вікторія Ткачук бігла у фіналі. Надзвичайно великий потенціал має 17-річний чемпіон Європи серед юніорів з метання списа Артур Фельфнер. З правильною підготовкою при виведенні з молодіжного в дорослий спорт це буде зірка світового масштабу.

Окрім того, перебуваючи на всіх внутрішніх чемпіонатах з легкої атлетики, звернув увагу, що окрім спорту, всі провідні представники цього виду займаються якимось бізнесом. Це – сучасні люди. Які розуміють, що спорт навіть вище середнього рівня в нашій країні не дає достатніх заробітків. Ці люди розвиваються і вміють себе реалізовувати. І, певен, реалізуються.

Фото Юрій Шаповалов

– Представники колишнього тренерського штабу збірної з легкої атлетики наводили статистику, згідно з якою ще на Олімпіаді-2012 Україна мала не лише три медалі, а й значно більшу в порівнянні з нинішнім часом кількість фіналістів. Мовляв, лише зі зміною персоналій на тренерському містку ця успішність була розгублена.

– Нехай це не буде звинуваченням, але ще 10 – 15 років тому фармакологія вирішувала дуже багато. Не хочу переходити на персоналії, але в ті часи на такі прояви не звертали настільки прискіпливої уваги, як зараз. Країни колишнього СССР грішили чи не найбільше. То без урахування, що раніше справді дітей, які займалися легкою атлетикою, було набагато більше. До вершини доходили найкращі, витримавши серйозну конкуренцію. Нині огранка діамантів відбувається ручним методом. Але що ці діаманти є – факт. Головне, щоб їх потенціал реалізувався сповна. Як відомо, ще перед Олімпіадою Федерація легкої атлетики оголосила конкурс на заміщення посад головного і старшого тренерів збірної. Наскільки мені відомо, заявок надійшло зовсім небагато. Зокрема мовчать і ті, хто активно критикує нинішній тренерський штаб.

Повʼязані теми: