У другій частині інтерв’ю Галина розповіла про те, як в клубі вітають з днем народження, прізвисько в команді, свій стиль ведення бою та курйоз на змаганнях. Перша частина інтерв'ю з Галиною Мельник – за посиланням.
– Чим для Вас є карате?
– Це моє життя. Займаюсь з самого дитинства і планую дальше. Я отримую задоволення від нього.
– Ви скоро станете частиною ЗСУ?
– Мені запропонували контракт. Але ще не знаю всіх деталей. Ми тільки поговорили про таку можливість. Мені сподобалась ця пропозиція, це щось нове.
– Як оціните свій досвід тренерської роботи?
Відмовилась, щоб приділити більше часу собі. І там, і там ти не викладаєшся на повну, так як би хотілось. На свої тренування приходиш вже трошки втомлена. Мені подобалось працювати з дітьми, але треба було визначатись з пріоритетами.
– Вам важко даються бої із тяжчими спортсменками. Не думали набрати вагу?
– В мене менше, ніж 61 кілограм. Я набираю вагу перед змаганнями. В категорії найлегша, моя вага 59 кілограмів. Щоб потрапити у категорію -68 кілограмів, треба заважити 61,1 кілограма. Тому доводиться набирати. Генетично так складено, що у мене мала вага. Набираю, поїдаючи піцу та макарони. М’язової маси не хочеться набирати, бо буде менша швидкість. Був період, коли ходила в зал, але почали вилазити різні болячки та боліти коліна.
Читайте також: Карате, як фехтування – треба чітко відчути дистанцію, момент та завдати удар, – Катерина Крива
– Перехід у важчу категорію виправдав себе?
– Я виступала в -61, потім -55. Але важила 56 кілограм. Тому вже від того часу я набрала вагу, хоча думала, що це не реально. Тренер зі сторони бачив потребу перейти у важчу категорії. Я себе комфортно почуваю, досить довго вже пропрацювала. Не боюсь тяжких суперників, бо швидкість у них менша і тактично їх можна переграти.
– Під час бою ви трошки присідаєте з відхиленням назад. Для чого?
– Я добре тримаю суперниць на дистанції. В мене є більше часу на прийняття рішень, бо вже далеко і ще можу відійти. Плюс тримаю на контролі, і можу забрати корпус в потрібний момент.
– Охарактеризуйте свій стиль ведення бою
– Кожні змагання щось нове відкривають. По різному буває. Можу працювати в одному стилі, більше в захисті, на іншому змаганні агресивніше і не віддавати ініціативу, та не давати потрапити по собі. Не підлаштовуюсь під суперницю. Єдине, що підбираю – це як захищатись, якщо знаю як моя суперниця б’є. Свій стиль не міняю окремо під дівчинку. Сама задаю темп поєдинку.
Антон Володимирович (Антон Нікулін – головний тренер збірної України з карате, – ред) перед кожним поєдинком каже: "Буть хазяйкою на татамі". Можу переключатись з однієї роботи на іншу. Моя фішка – це моя передня нога. Всіх тримаю на ній, і добре відчуваю, коли треба вдарити. Більшість моїх балів зароблені саме нею. Плюс нога дає три бали, а рука один. Є спортсмени, які добре працюють руками, а ногами майже не б’ють. Коли я попаду раз ногою, то їм треба тричі рукою. А це важко, треба підбирати дистанцію, можна "налетіти" на ногу.
– Часто травмуєтесь?
– В дитинстві синяків не було. Тільки на ногах, але то таке. На обличчі ніколи не було, можливо пару раз, коли перейшла в доросле карате. Був випадок із зламаним носом. Також на змаганнях вибила палець на руці, який досі лікую. Навіть не знаю, як його вибила. Я відчула, що щось болить, але був один поєдинок, потім другий, третій. Тому дізналась про травму вже ввечері, коли готувалась битись на наступний день за бронзу. Лікар палець перемотав, провела бій за бронзу (перемогла в Токіо) і вже тоді побачила, що щось не так, і це не забій. Виявилось, що він вилетів з суглобу.
– У команди немає штатного психолога, але його заміняє Антон Нікулін. Який з нього психолог?
– Він недавно почав більше з нами працювати в цьому плані. Почав розказувати більше мотиваційних історій, говорити про проблеми. Мені це подобається, помагають такі розмови. Ми можемо просто говорити про життєві питання, навіть не пов’язані зі спортом.
Читайте також: Тренер збірної – це така посада, що всі чекають, коли ти обіср**ся, – Антон Нікулін
– Що чи хто мотивує?
Крім тренера, я сама себе мотивую: "Я можу довести всім, хто в мене не вірив, що можу". Коли була мала, то на мене ніхто не звертав увагу і не вірили, що дійду до такого рівня. Але знайшлись ті, хто повірив. І вони теж мотивували.
– Ви катаєтесь на сноуборді. Тренер не забороняє екстремальних занять?
– Тільки вчусь. Більше нічим не займаюсь. Він думає, що я в межах розумного і без фанатизму. Так і є. Переживаю, щоб не травмуватись. Плюс я ще не такий професіонал, тому по-легенько катаюсь.
– Курйози на змаганнях трапляються?
– Стандартна історія з нігтями, які заставляють обрізати, бо задовгі. Було так, що не мала пилочки і в нікого довкола теж не знайшлось. Тому прийшлось згризати.
– В Україні відчуваєте конкуренцію?
– На жаль, її немає. Можливо конкурентки підростають.
– Скільки грошей було вкладено у Вашу кар’єру?
– Дуже багато. Я займаюсь з семи років. Часто їздили закордон. Навіть приблизно не порахую.
– Ваш особистий тренер є головним у збірній Україні…
– На нас це не давить. Ми постійно викладаємось на повну. Немає якогось іншого підходу, всі професійно ставляться до роботи. Він завжди вимогливий. Тому поблажок немає.
– Для кваліфікації на Олімпійські ігри в Токіо буде робити акцент на одній з можливостей чи викладатись на всіх турнірах?
– Буду викладатись на всіх турнірах. Не буду виділяти окремий, всі змагання важливі.
Читайте також: НЕПЕРЕМОЖНІ. Андрій Демчук про "на слабо" від дружини, зміну громадянства та допомогу АТОвцям
– Як відреагували на те, що карате забрали з переліку на Олімпіаді 2024?
– Звичайно, що це нас засмутило. Але ми ще маємо шанс потрапити в Токіо, а молоді спортсмени вже не будуть мати такого шансу. Правда, зараз ще йдуть переговори, тому може все помінятись.
– Яке завдання на чемпіонаті Європи?
– Мінімум маю "зайти" в медалі. Але має бути перемога. У нас найсильніші суперниці в категорії – це європейки. З топ-10 тільки дві не з Європи – одна японка та одна єгиптянка. Тому конкуренція буде сильною.
14 дивних питань до Галини Мельник:
– Як це приходити на інтерв’ю до Львівської облдержадміністрації?
– Сама архітектура цікава, дуже гарна. Мені сподобалась. Але все так серйозно.
– Улюблений фільм про бойові мистецтва?
– The Karate Kid 2010 року.
– Відправляли суперниць в нокдаун?
– Не було такого.
– Самі колись були в нокдауні?
– Цього теж не було.
– З тренером часто сперечаєтесь?
– Ні. Тренер завжди правий.
– Найдивніший подарунок на день народження?
– Я так рідко святкую дні народження, постійно на виїзді, що й не пам’ятаю, які подарунки отримую. Свої 25 років ще не відсвяткувала. В клубі є традиція підкидувати іменинників вверх. Після тренування підкидують стільки, скільки тобі років. Двадцять п’ятий раз підкинули мене аж до стелі.
– Ви готуєте?
– Так, але дуже рідко. Переважно це курка, салати і запіканки.
– Приємно тренуватись в залі, де висить Ваш великий плакат?
– Звісно. Це додає мотивації: "Дивись, не халяв".
– Ціль – це участь в Олімпіаді чи перемога на ній?
– Тільки перемога.
– Охарактеризуйте свого тренера в трьох словах?
– Розумний, веселий і строгий.
– Крик під час бою допомагає?
– Так. Вивільняє емоції і адреналін.
– Чому не продовжили розвивати свій канал на YouTube?
– Я не блогерка. Якщо буду добре виступати в подальшому та стану брендом, то тоді буду. Спершу треба мати здобутки, щоб тобою почали цікавитись.
– Який образ виберете для себе?
– Не думала про це. Коли була менша, то мене в команді називали "Міс ура-маваші" (добре б’ю ногами).
– Готові знятись для чоловічого журналу?
– Не знаю. Пропозицій не було. Все залежить від того щоб запропонували, бо є різні види зйомок.