Хотілося довести, що бронза на чемпіонаті світу не стала випадковістю, – борчиня Оксана Лівач

1 серпня 2020, 16:06
Читать новость на русском

Одна з найсильніших і найперспективніших борчинь України, Європи та світу Оксана Лівач розповіла про те, чому батько віддав на плавання, конкуренцію із сестрою, хитрощі суперниць на килимі, віру у власні сили та тренувальний процес – в ексклюзивному інтерв'ю Спорт24.

Борчиня, яка стала справжнім відкриттям останніх років для українського спорту поділилась деталями з свого спортивного життя. Вона вважає, що чемпіонат світу 2018 року в Будапешті став проривом у її кар'єрі, пише 24 канал.

Варто побачити: Каратистка Терлюга збила рулон паперу з голови чемпіона Беленюка: відео

Плавання та конкуренція з сестрою

– Як потрапили у вільну боротьбу, беручи до уваги те, що спершу займались плаванням?

– Батько у мене займався греко-римською боротьбою, тому завжди хотів, щоб майбутній син був борець. Але склалось дещо інакше – народились дві доньки. Коли мені було 10 років, то почала відвідувати секцію плавання. Цей вид спорту гарно розвиває всі м’язи та загалом добре впливає на розвиток дитини. Мені на надто подобалось плавання через те, що мої суперники були більші зростом і часто мене випереджали у воді за швидкістю. Тому зрозуміла, що потрібно спробувати свої сили у іншому виді спорту. Батько всіляко відгороджував мене від вільної боротьби, тому що це дуже складний спорт, але на той момент моя сестра вже нею займалась, здобувала гарні досягнення, хоча теж свого часу близько року займалась плаванням, тому я теж обрала боротьбу. Можу сюди також додати, що у нашій місцевості вибір був не надто великим у плані спортивних секцій.

– Чи була відчутна конкуренція між Вами та сестрою?

– Коли я тільки починала свої перші кроки у боротьбі, то сестра ще була чинною спортсменкою. ЇЇ результати були омріяними для мене. Між нами не було конкуренції, завжди підтримували одна одну, підбадьорювала її перед змаганнями. Коли ж я переходила у дорослу групу, то потрапила у першу вагову категорію з сестрою до 48 кілограмів. Тоді сестра вже по трохи завершувала кар’єру, не хотіла, щоб ми боролись одна проти одної, тим самим позитивно посприяла моєму розвитку.

– Гадаєте, вона б продовжила свою кар’єру, якби ви були у різних вагових категоріях?

– Складно відповісти, ніколи не ставила їй такого запитання. Можливо, вона просто вже не хотіла займатись боротьбою.

– Під час сутичок з сестрою з’являлась думка, що це одна з найрідніших людей, чи на килимі вона виключно суперниця?

– Коли я починала набирати оберти у своїй кар’єрі, то вже у деяких сутичках була сильнішою за сестру, можливо, їй тоді було образливо. Мій стиль боротьби – агресивний, не залежно проти кого змагаюсь, тому наші сутички були дуже емоційними. Тоді ми вирішили, що у спільному поєдинку не будемо показувати свої сильні характери. Не хотілось, щоб спорт впливав на сестринські стосунки.

Прорив у кар'єрі та знак долі

– Чи досягли б таких гарних результатів, якби виступали у іншій ваговій категорії?

– Думаю, що змогла б показати хороші результати. Для цього потрібне лише бажання та багато працювати. Тоді можна досягти усього чого захочеш, не дивлячись у якій ваговій категорії борешся.

– Тоді у якій категорії б хотіли спробувати свої сили?

– Мені до вподоби категорія – 57 кілограмів. Там серйозна конкуренція за право називатись найсильнішою борчинею.

– Які змагання можна називати проривом у кар’єрі?

– Це був чемпіонат світу серед дорослих у 2018 році в Будапешті на який взагалі не повинна була їхати. Перший номер збірної не змогла поїхати на змагання, тому я бувши другим номером взяла участь у турнірі. Можливо, це був знак долі, що це саме мій шанс поїхати на чемпіонат світу, провівши до нього серйозну підготовку. У підсумку здобула бронзову нагороду попри травму, яку отримала під час сутички. Такий результат шокував мене та команду у приємному значенні цього слова. Просто їхала туди набратись досвіду, спробувати скласти гідну конкуренцію, але я перевершила свої очікування.

– Як відходили від такого несподіваного результату?

– Я дуже багато тренувалась, тому розуміла, що вже достойна була здобувати такі результати. Хотілось показати всім, що такий результат на чемпіонаті світу не став випадковістю. Поступово додавала у всіх своїх показниках, щоб гідно тримати високий рівень та показувати ще кращі досягнення.

– Наскільки складно було боротись із травмою?

– У таких випадках сутички стають ще важчими через додаткову перешкоду. Постійні болі не дають тобі повністю показати все на що здатна. Починаєш себе дещо жаліти, щоб не зробити пошкодження ще серйознішим, але все виходить навпаки.

Хитрощі суперниць та віру у власні сили

– Найбільш прикра поразка у кар’єрі?

– Це був міжнародний турнір у Києві. Перемогла багатьох гарних суперниць у сітці, але у боротьбі за бронзу поступилась. Поєдинок відбувався добре, лідирувала 8:0 за балами, не вистачало лише 2 очки до перемоги, але у результаті зазнала поразки. Такий підсумок сутички неприємно вразив мене, не розуміла, як могла віддати так легко перемогу суперниці. Після такого поєдинку у голові з’явилась думка, що потрібно зав’язувати з боротьбою, була свого роду депресія.

– Як виходили з такої психологічної прірви?

– Хотілось просто кудись поїхати, щоб нікого не бачити та не чути. Але минув деякий час, почала аналізувати сутичку, свої помилки, щоб більше старатись їх не повторювати. Знайшла потрібні слова, якими почала себе підбадьорювати. Вірила у свої сили та у те, що зможу ще здобути омріяні результати. Звичайно, без підтримки рідних людей тут також не обійшлось.

– Наскільки часто стикаєтесь з провокаціями під час сутички?

– У нас є декілька прийомів, які не можна робити. Наприклад, тягти за волосся, виламувати пальці, щипатись, але є такі борчині, яким вдається зробити щось із перерахованого так, щоб суддя не помітив. Також всі добре знають, що борчині з Туреччини можуть хитрувати. Перед виходом на килим наші руки мають бути сухими, а вони ж намазують руки гелем, який допомагає при сутичці. Коли спортсменка пітніє цей гель робить її руки слизькими, тому суперницям дуже складно зробити захват, туркеня просто вислизає з твоїх рук. Суддя може зафіксувати такі хитрощі та попросити тренера витерти руки борчині, але не завжди ці моменти вдається контролювати.

Спортивні цілі та фінансова складова

– Чи впізнають люди Вас у рідних краях?

– Всі вітають, підтримують, але немає такого, щоб йшли і просили сфотографуватись. Можливо, це через те, що наш вид спорту не такий популярний в Україні. У борцівській спільноті маленькі спортсменки підходять та просять зробити фото, це приємно. На жаль, в Україні люди не надто цікавляться боротьбою, можливо, тому що в плані правил, це досить складний вид спорту і люди просто не хочуть розбиратись у всіх особливостях боротьби. Звичайно, зі сторони спортсменів також має йти певна віддача не тільки у плані результатів. Зараз завдяки соцмережам можемо показувати все наше спортивне життя. Юні борчині можуть бачити, як нам вдається здобувати омріяні результати. Вони могли б надихатись та додавати мотивації для здобуття високих досягнень.

– Наскільки можливо прожити спортсмену за ті кошти, які виплачує держава?

– Складно, якщо не здобуваєш хороших результатів. Якщо ж спортсмен показує гарні досягнення на міжнародних змаганнях, має звання та зарекомендує себе якнайкраще, то цілком реально заробити собі на життя. Також підтримує область, НОК, який до слова, виділяє кошти для спортсменів перед Олімпійськими іграми. Він отримує певну суму грошей від країни-організатора Олімпіади, яку згодом розприділяють на обмежену кількість найкращих спортсменів своєї країни. Багато хлопців та дівчат покинули спорт через те, що ніяк не могли досягнути поставлених цілей.

– Наступна ціль після здобуття золота на Олімпіаді?

– Хочу здобути не одне золото. Також хочеться підтвердити звання чемпіонки Європи, можливо, навіть зробити це неодноразово. Наздогнати Марію Стадник із її дев’ятьма перемогами вже напевно неможливо, але все попереду, побачимо, як складеться майбутня кар’єра. Допоки здоров’я буде давати залишатись у спорті, доти буду розвиватись та тренуватись. Чим більше тренуєшся, тим більше стаєш справжнім фанатом свого виду спорту. Боротьба тече в моїй крові, без неї вже складно уявити своє життя. Гарні досягнення додають мотивації продовжувати тримати високу планку.

Тренувальний процес та конкуренція для футболісток

– Боротьба – це робота чи улюблена справа, яка приносить задоволення?

– Боротьба – це робота, яка приносить задоволення.

– Багато спортсменів не люблять тренувальні збори. Чи відноситесь Ви до таких?

– У нас різноманітна робота, тому вона не може набридати. Кожне тренування, це завдання, яке потрібно виконати. Протягом тренувального процесу ми напрацьовуємо певну техніку боротьби. Якщо у тебе виходить прийом, який ти напрацьовувала понад місяць, це додає великої сили та впевненості працювати та розвиватись далі. Це означає, що ти рухаєшся у правильному напрямку.

– Ви граєте у футбол замість розминки. Топові борчині, які б склали конкуренцію футболісткам?

– Так склалось, що тренуючись у Львові розминку замінюємо футболом. Граємо на невеличкі ворота, тому голкіпер немає права брати м’яч у руки. Вже досить довго так граємо, маємо навіть комбінації, гадаю, ми змогли б скласти гідну конкуренцію футболісткам. У рейтинг борчинь, які найкраще грають віднесу себе, Христину Демко, Юлію Халаджи-Благиню та Христину Березу. Юлія Ткач та Алла Черкасова більше полюбляють грати регбі. Такі розминки перед тренуванням у нас дуже спекотні. Емоції вибухають, особливо, коли хтось схитрує чи зіграє не за правилами. Також часто тренери грають разом із нами. Але вони можуть інколи жалітись через те, що моментами можемо зіграти надто грубо.

– Що взагалі дав Вам спорт?

– Найбільше він дав мені впевненість та можливість реалізувати себе. Спорт поставив мені ціль до якої я прагну та додав самодисципліни.

Досягнення Оксани Лівач: головне

  • Оксана Лівач – чемпіонка Європи серед кадетів (2014). Також володарка срібної нагороди у 2013 році.
  • Чемпіонка світу (2013) та срібна призерка серед кадетів (2013).
  • Бронзова призерка чемпіонату Європи серед юніорів (2015), двічі ставала чемпіонкою Європи (2016. 2017).
  • Триразова бронзова призерка чемпіонату світу серед юніорів (2015, 2016 та 2017).
  • Двічі підіймалась на найвищу сходинку п'єдесталу на чемпіонаті Європи серед молоді (2018, 2019) у категорії до 50 кілограмів.
  • Бронзова призерка чемпіонату світу 2018 року у Будапешті (до 50 кілограмів).
  • У Мінську здобула срібну нагороду на престижних Європейських іграх у 2019 році (до 50 кілограмів).
  • У 2019 році стала чемпіонкою Європи у Бухаресті (до 50 кілограмів). Також у Римі наступного року додала у свою скарбничку срібну нагороду.
За декілька днів читайте другу частину розмови