– Як ви потрапили у бокс?

– Я з дитинства мріяв займатися якимось видом спорту, щоб вміти постояти за себе. Проте якось не було фінансової можливості цим займатися і їздити щось шукати. В класі 4-5 до нас в школу прийшов тренер з боксу Віталій Миколайович Кришталь. Він набирав групу і запропонував в ній займатися. Сказав, що це безкоштовно, а на той час це була дуже важлива складова. Я так займався роки 2-3. Він сам тільки почав тренувати, коли з нами займався. Потренував нас роки 3, йому не сподобалося і він пішов з боксу. Досі не знаю де він і чим займається.

Тож я змінив тренера і перейшов в інший зал до Миколи Андрійовича Маньковського, з яким я швидко почав показувати результати. Вже десь за рік-півтора я поїхав на чемпіонат України серед юніорів, де став п’ятим. Ще за рік я виграв чемпіонат України серед молоді у Львові. То були одні з найважливіших змагань у моєму житті. Будучи першорозрядником я до фіналу провів 5 боїв, в яких пройшов чотирьох майстрів спорту. У фіналі я переміг тодішнього чемпіона Європи львів’янина Івана Романіва. На тому чемпіонаті я виконав норматив і став майстром спорту. Відтоді все потрохи і закрутилося.

– Як потрапили в "Українські отамани"?

– На той момент я був чемпіоном України серед молоді і призером серед дорослих, а на Кубку України став третім. Переміг Мгера Оганісяна у чвертьфіналі, а у півфіналі провів хороший щільний бій з Денисом Берінчиком, але програв. Так я себе зарекомендував і мене потрохи почали викликати на збори. Після того продовжував "катати" бої з серйозними суперниками.

Читайте також: В Україні неможливо організувати топ-поєдинок, тут дивляться телевізор безкоштовно, – Берінчик

На той момент в команді у моїй вазі було не багато людей. Розділили на "збірників", тих, хто в серії APB боксував, а це був В'ячеслав Кісліцин і ще хтось, а в "Українських отаманах" тоді боксували Олег Зубенко і ще хтось. Тоді хтось травмувався, а інший боксер тільки проводив бій і не міг поїхати, тому взяли мене. Десь за тиждень-два подзвонили і запропонували боксувати. Я завжди був у формі, бо постійно тренувався у залі і погодився. Мене одразу повезли в Мексику боксувати з Гектором Рейєсом. Я тоді провів хороший бій і багато хто казав, що виграв, але перемогу присудили місцевому боксеру.

Тому мене запросили в "Українські отамани" на наступний сезон. Спочатку я переміг китайця, а потім мене повезли в Харків на олімпійського чемпіона кубинця Роніеля Іглесіаса Сатолонго. Щось ніхто не хотів з ним боксувати. Якщо чесно, на мене не надіялися і ставили просто відбоксувати. Ніхто не думав не те, що я б міг виграти, а взагалі протримаюся 5 раундів. Після того бою все пішло по висхідній. Саме той бій, на мою думку, дав суттєвий поштовх у моїй подальшій професійній кар’єрі.

– У вас в той період все складалося доволі добре, але в тому ж 2016 році в Олімпійському відбірковому турнірі ви програли іспанцю Юбі Сіссоко. Це найбільш неприємний спогад у кар’єрі?

– Не те, щоб він неприємний, але я міг виграти. Сіссоко – простий, просто трохи незручний боксер. Я на той момент був не у потрібній фізичній формі. Постійно відбувалися якісь змагання. В WSB я переміг Сатолонго і за тиждень полетів на турнір в Азербайджані, бо у разі перемоги був варіант отримати майстра спорту міжнародного класу. З кубинцем був складний бій і в Баку я ще два нормальних бої провів. Тоді я себе "загнав" і організм не витримав. Через це на олімпійський кваліфікаційний турнір поїхав витиснутий як лимон. В тому бою я був вже не той. Суперник був прохідний – високий і кострубатий. Значить доля так розпорядилася.

– Чому ви так рано пішли в профі? Не взяли участь в чемпіонаті світу, не спробували відібратися на наступну Олімпіаду.

– Я давно мав мрію боксувати серед професіоналів. Для мене три раунди завжди було мало. По аматорам бувало таке, що я перший і другий раунд проводив в’яло, а в третьому міг дати такий темп, що просто явно забивав суперників. Мій тренер завжди жартував, що перед боєм мені треба проводити ще пару раундів, щоб розігрітися. Мені треба більше часу для розкачки і я тільки в другому-третьому раунді починав нормально вмикатися. У мене такий стиль, що я беру темпом, постійно пресингую і б’ю.

З тим самим Сатолонго я програв перші два раунди, а в трьох наступних за рахунок темпу і фізичної сили вирвав той бій. У нас з моїм тренером Миколою Маньковським був такий план на бій, щоб у перших раундах дати кубинцю вимахатися. Ми знали, що він прийме бій, а Іглесіас так і зробив. Вийшов незрозуміло хто і почав його бити з двох рук, от Іглесіас і увімкнув мужика й почав битися. Він не витримав темп і я його зламав, як фізично, так і морально. Хлопці потім розповідали, що він сидів і плакав після бою. Він же був зіркою – чемпіон світу 2009 року, бронзовий призер Олімпіади 2008 року і олімпійський чемпіон 2012 року – а його побив невідомо хто. Після цього бою про мене багато хто дізнався.

– Що вас найбільше вразило при переході в професійний бокс з аматорського?

Профі є профі – все зовсім по-іншому. Раніше я не розумів цього слова, а коли перейшов зрозумів усю суть. Вже немає такого, як в аматорах, де за тобою бігають тренери і все за тобою перевіряють, контролюють твою вагу, дають готову їжу і т.п. В професіоналах якщо щось запоров, то відповідаєш за це сам. Наприклад, якщо не вліз у вагу, то тебе штрафують і ти платиш з власної кишені. Так само з’їв чи випив щось не те і на наступний день на тренуванні так відгребеш, що й думати про таке не захочеш. Тут ти працюєш сам над собою. Я сам все контролюю і намагаюся їсти здорову їжу, правильно розминатися, їсти і спати за розкладом. На цьому рівні вже не можна припускатися помилок. В професіоналах набагато складніше.

Так само і в плані боксу. По аматорам тренувальні і бойові рукавиці трохи м’якіші і не такі. А в профі бойові і тренувальні рукавиці дуже жорсткі. Треба намагатися менше приймати у голову. Коли проводив свій перший бій на профірівні, тренер перед боєм одягнув на мене рукавиці. Пару разів вдарив по лапам і першим відчуттям було як в цих рукавицях не зламати руки. Це було для мене дико. Добре, що мій тренер Абель Санчес класно тейпує руки і сильно їх затискає – якесь забиття можна отримати, звісно, але зламати майже нереально. Я спочатку не зрозумів навіщо він так руки перетискає, але коли побоксував, відчув як це рятує. Ти виконуєш зовсім інший обсяг роботи, по-іншому спарингуєш.

Читайте також: Промоутер Ломаченка розповів про наступних суперників українця та "франчайзингового" чемпіона

З боку здається, що і то бокс, і то бокс. Люди думають, що професійний і аматорський бокс відрізняються тільки кількістю раундів, але це зовсім не так.

– Як на вас вийшов Том Леффлер?

– У мене зараз контракт 50 на 50 – половина у компанії "Ural Boxing Promotion", а інша половина у Тома Леффлера. Спочатку мене хотів підписати тільки "Ural Boxing Promotion". Вони мене вмовили, що все оплачують і я лечу до Санчеса. У Абеля я мав потренуватися 1,5-2 місяці і провести бій. Якщо б все склалося нормально, то тільки після цього підписали контракт. Вийшло, що я приїхав і провів 5 місяців у Санчеса на базі. Тобто 3 місяці тренувався, а в наступні 2 місяці почав проводити бої. Навіть нікуди звідти не виїжджав. Я йому сподобався як боксер. Був випадок, коли він проти мене виставив трьох бійців. Вони мінялися, а я ні, тобто я провів з першими двома по 3 раунди і ще мав стільки ж провести з третім, але я його у другому раунді "посадив" по животу і його зняли.

На той час з нами тренувався Геннадій Головкін, а його промоутер був саме Том Леффлер. Він часто приїжджав у зал і помітив як я працюю, також він тісно спілкується з Санчесом і той мене порекомендував. Таким чином, на половину контракт я підписав з Леффлером, який мені зараз влаштовує бої. Він мною задоволений, але вони усі наголошують, щоб я вчив англійську. Перший час дуже тяжко було з мовою, бо коли приїхав зовсім нічого не розумів. Зараз вона легше пішла і продовжую вчити.

Читайте також: Альварес другий боксер, якого позбавили титулу через Дерев'янченка: усі деталі долі поясу IBF

А взагалі, що дуже важливо, у своєму становленні як боксера, людини, підписання подальших контрактів у професіоналах я вдячний президенту Федерації боксу Вінницької області Олегу Алексі. Він дійсно дав мені шанс та можливість, а я тепер роблю усе можливе, щоб використати цей шанс сповна. Завжди після боїв спілкуємося, ділимося думками. Я дійсно вдячний йому за усе, що він зробив для мене та загалом розвитку боксу на Вінниччині загалом. Нашому регіону дійсно повезло, що у керівництва боксу області є такі люди як Алекса, Ревунов Олександр та ін.

– Ці 5 місяців вам все оплачували чи тільки переліт?

– Ні, ми домовилися, що все оплачують вони. Мене мав подивитися Абель Санчес і якщо б я йому сподобався, то залишався, а у іншому випадку повертався б додому і займався далі сам в Україні.

– На скільки у вас розрахований контракт з промоутерами?

– Ще 3,5 роки.

– Задоволені умовами співпраці?

– Так, все нормально.

– Звідки взагалі з’явилося ваше прізвисько "El Flaco" і як ви до нього ставитесь? Це Санчес придумав?

– Зараз я боксую з вагою 69,9 кг, а коли приїхав, важив 66,7 кг зі своїм зростом 183 сантиметри. Як тільки приїхав, то Санчес одразу запитав чи буду я боксувати в категорії до 74 кг. Проте я йому розповів скільки важу і що це нормальна для мене вага, хоча він дуже здивувався. Потім він запитав чи маю я якесь прізвисько. Нічого такого не було і чи Санчес, чи Головкін назвали мене "El Flaco". Так воно до мене і приклеїлося. Ну "El Flaco", ну "худий" – я й зараз не дуже великий. Сильно про це не замислювався – хай буде.

– У вас дуже енерговитратний стиль боксування, але ви почали профікар’єру з графіку один бій на три тижні. Як вдавалося відновлюватися?

– Зараз мене Санчес трохи шкодує і дає відпочивати після боїв. До цього провів один бій і поїхав додому, а цього разу провів три бої і повернувся сюди, бо він дав мені тиждень на відпочинок. Раніше у нього була думка, що молодий не може стомлюватися. Менеджер підходив і казав, що може вітаміни хлопцям дамо, а він парирував, мовляв які вітаміни – вони молоді і не можуть стомлюватися.

Я тоді приїхав і навіть не відпочивав, проводив бій за боєм. Я тоді просидів на базі 3 місяці, хоча мало бути 1,5-2. Він казав: "Ти не готовий і в такому стані я тебе виставляти не буду. Виставлю тільки коли ти будеш готовий на 100%. А якщо тобі щось не подобається – шукай іншого тренера. Я працюю тільки так. Якщо ти виграєш – це перемога усіх, а якщо програєш, то винен тренер". Він мене промаринував 3 місяці і коли побачив, що я готовий, мені почали робити бої кожні три тижні. Перші бої були не дуже довгі – по 4 раунди. Тому їх робили так часто, але все одно треба вагу тримати. Мені не так важко у бою, як підійти до нього.

– Ви тренувалися в одному залі з Муратом Гассієвим. Часом не довелося з ним стояти в парі?

– У нас з ним хороші стосунки, але в парі ми не стояли. Він каже, що я занадто сильно б’ю. Боїться (посміхається). Він значно більший і може мене травмувати. Деякі тренери так експериментують, але не Абель Санчес.

Читайте продовження інтерв'ю, де боксер розповів про боксерські забобони, тренерські методи Абеля Санчеса, можливу зміну вагової категорії і його подальші плани.