Це означає, що зірки та вболівальники кальчо відтепер відвідуватимуть місто не тільки для екскурсії по історичних місцях. Хоча без катання на гондолах все ж не обійтись. Адже це один із двох способів дістатися на домашній стадіон команди.

Один із найстаріших футбольних стадіонів Італії

"Стадіо П’єр Луїджі Пенцо" – один із двох найстаріших футбольних стадіонів Італії. Перший матч тут зіграли ще у 1913-му році. Лише "Луїджі Ферраріс" у Генуї заснований раніше (1911 рік). Венеційський "Стадіо П’єр Луїджі Пенцо" зараз вміщає трохи більше семи тисяч глядачів.


Стадіо П’єр Луїджі Пенцо / venezia.it

Однак так було не завжди. У 1960-х роках клубові після кількох реконструкцій вдалося довести місткість стадіону до 26-ти тисяч. Далі, щоправда, своє слово сказала природа. 11 вересня 1970 року околицями Венеції та Падуї промчався торнадо. Внаслідок стихії тоді загинули 36 людей. Всерйоз дісталося і домашньому стадіону "Венеції". Його місткість внаслідок руйнувань впала до 5-ти тисяч. З тих часів кількість вболівальників, яка може наживо подивитися домашні матчі, не надто збільшилась. Зараз офіційна цифра "Стадіо П’єр Луїджі Пенцо" – 7389 місць. І він – з відривом найкрихітніший серед усіх стадіонів Серії А. Але аж ніяк не найменш цікавий.

Гондолами на футбол

"П’єр Луїджі Пенцо" розташований на невеличкому острові Сан Елена на східній окраїні Венеції. Дістатися до стадіону можна лише пішки або підпливши на гондолі чи катері. Тож напередодні матчів "Венеції" ви не побачите звичного прибуття команд на автобусі. Тут варто чекати набагато колоритнішої появи гравців.


Стадіо П’єр Луїджі Пенцо. Вид згори / venezia.it

Це, безумовно, лише додасть "родзинки" новому сезону Серії А. І цілком ймовірно, такий колорит ми бачитимемо ще недовго. Клуб уже планує будівництво нової арени на 18 тисяч місць у районі Квадранте-ді-Тессера, що у 12 кілометрах від Венеції.

Єдиний трофей в історії

Впродовж багаторічної історії "Венеції" вдалося виграти тільки один трофей. У 1941-му році команда здобула Кубок Італії. У фіналі турніру за підсумками двох матчів венеційці обіграли "Рому".


Гравці "Венеції" з Кубком Італії / wikidata

А от у чемпіонаті Італії "Венеція" ніколи на вершину не здіймалася. Найвищою планкою для клуба досі залишається третя сходинка у ті ж таки часи Другої світової. У сезоні 41/42 команда фінішувала третьою у чемпіонаті. Загалом в італійській Серії А "Венеція" провела тільки 14 сезонів.

19-річний шлях до Серії А

Здається, десятирічний заплив Одіссея до Ітаки – легка прогулянка. Востаннє команда виступала у головній лізі італійського футболу ще 19 років тому. Про те, як венеційці поверталися до еліти, Amazon чи Netflix могли б зняти серіал. І одним сезоном справа точно б не обмежилась. Чемпіонат 20/21 у Серії В "Венеція" завершила на п’ятій сходинці. Пряму путівку до еліти здобули "Салернітана" та "Емполі". А от третій щасливець визначався у матчах плей-оф. Там "Венецію" спочатку чекала одноматчева дуель із "К’єво". Двічі впродовж гри поступаючись у рахунку, острів’яни таки вирвали перемогу у додатковий час 3:2. Далі "Венеція" у двох поєдинках впоралась із "Лечче". І нарешті у вирішальному протистоянні капітулювала "Чітаделла". Гол, який вивів "Венецію" до Серії А, команда провела на третій доданій хвилині другого матчу.


"Венеція" щойно оформила вихід до Серії А / twitter

Парад гондол

Венеційці відсвяткували успіх немов завоювання Скудетто. Розпочалось усе парадом вболівальників вулицями міста. Далі на головній площі міста гравці та тренерський штаб влаштували красиву фотосесію у футболках із літерою А (відсилання до Серії А).


Гравці "Венеції" на Площі святого Марка / twitter

Продовжилося святкування красивим парадом гондол, на одній із яких розташувалися футболісти. Дозволити собі відсвяткувати успіх у такому стилі, мабуть, не може більше жоден футбольний клуб у Європі.


Фани "Венеції" святкують вихід команди до Серії А / twitter

Венеціанська естетика

Попри те, що ФК "Венеція" ніколи не належала до футбольних грандів, у команди чимало вболівальників за межами Італії. Пояснити це дуже просто. Візуальний образ клубу справді приносить неабияке естетичне задоволення. Свою символіку команда перейняла у міста. На гербі клуба – крилатий лев, скульптури якого можна часто побачити у Венеції.


Лев святого Марка – один із символів Венеції / hannahfielding.net

Окрема тема – клубні кольори. Ще одне поєднання зеленого, чорного та оранжевого у футболі не так вже й просто знайти. Тож форму команди ви точно не сплутаєте з жодною іншою не лише у Серії А, а й у всій Європі. А от те, як у минулому сезоні венеційці презентували її – це десять з десяти.


Осіння презентація нової форми "Венеції" / twitter

Три банкрутства

Чорно-зелено-оранжеві барви у "Венеції" були не завжди. Клуб впродовж історії пережив три банкрутства. Для того, щоб вижити після одного із них, "Венеції" у 1988-му році довелося об’єднатися із клубом "Местре". Саме від нього чорно-зелені венеційці і отримали третю смугу – помаранчеву. Схему об’єднання для порятунку вигадав тодішній президент Мауріціо Дзампаріні, який згодом покинув північний клуб і осів на півдні, ставши очільником іншого представника Серії А – "Палермо".


Мауріціо Дзампаріні / facebook

У 2011-му році "Венецію" купив російський бізнесмен Юрій Кораблін. Колишньому депутату Госдуми дістався клуб із численними боргами, однак новим Абрамовичем для футбольної Європи він не став. Як результат – чергове банкрутство.

Венеція по-американськи

У 2015-му "Венеція" перейшла у власність американського бізнесмена Джо Такопіни. За три роки йому вдалося всерйоз змінити клуб. Це стосується як його зовнішнього іміджу, так і інфраструктури.

Саме Такопіна зумів отримати дозвіл у міської влади на побудову нового стадіону. На початку 2020-го у "Венеції" знову змінився власник – американська компанія VFC Newco. І цього разу, схоже, усе серйозно. Президент VFC Newco Дункан Нідерауер свого часу був виконавчим директором нью-йоркської фондової біржі.


Дункан Нідерауер / ilnuovoterraglio.it

Легенди клуба

Скромний за мірками італійського футболу клуб не може похвалитися великою кількістю легендарних гравців. Кольори команди приміряли зовсім небагато видатних футболістів. Два із них – Валентіно Маццола та Еціо Лоїк – приклалися до завоювання із командою Кубка Італії у 1941-му році. Обоє продовжили кар’єру у головному італійському гранді тих часів "Торіно" і трагічно загинули у авіакатастрофі в 1949-му році, коли літак із командою розбився неподалік Турину. У команді у різні роки виступали гравці збірної Італії Марко Дельвеккіо, Крістіан Вієрі та Сальваторе Сірігу, а також уругваєць Альваро Рекоба. Однак усі вони робили це зовсім не у пікові свої сезони.


Альваро Рекоба / twitter

Тренерська лава

А от на посаді головного тренера "Венеції" вистачало іменитих спеціалістів. Тут працював майбутній наставник збірної Італії Чезаре Пранделлі. Три роки у клубі провів Альберто Дзакероні (перший керманич Андрія Шевченка у "Мілані"). Також команду тренували Джамп’єро Вентура та Лучано Спалетті. Тренерську кар’єру у "Венеції" розпочинав легендарний форвард збірної Італії Філіппо Індзагі.


Філіппо Індзагі / ilnuovocalcio.it

Ну а цьогоріч вивів команду до Серії А молодий спеціаліст Паоло Дзанетті. Зробив це наставник вже у першому своєму сезоні на чолі "крилатих левів". Саме із ним команда розпочне виступи у головній лізі італійського футболу. Лізі, де уже зачекалися на найкрасивішу команду країни.