У його послужному списку є сенсаційні перемоги над 16-м чемпіоном світу Русланом Пономарьовим і нинішнім представником топ-п’ятірки світового рейтингу Анішем Ґірі. Увійшовши свого часу до когорти наймолодших гросмейстерів світу, Ілля Нижник вважався одним із найталановитіших українських шахістів.

Однак життя розпорядилося по-своєму. Шахові реалії в нашій державі такі, що в одну мить обдарований вінничанин пристав на пропозицію зі США і поїхав туди на навчання. Кликали його як шахіста, але поступово навчання у Вебстерському університеті поглинуло хлопця з головою. Ні, в шахи він грає. Іноді навіть перемагає чи стає призером престижних турнірів. Але життєві пріоритети вже змінив.

Власне, про те, як людина, котра в Україні не уявляла життя без шахів, стала близькою до отримання ступеня магістра з кібернетичної безпеки, про життя в США і погляд на українські реалії Ілля Нижник розповів сайту 24 каналу. На початку розмови перепросив, що розмовлятиме російською. Мовляв, останнім часом має мало практики спілкування українською. Але в ході розмови одначе зупинився на українській. "Треба ж, щоб та практика трохи була", – каже.

"У США кликала Сюзан Полґар"

Ілля, в Youtube не важко знайти ваші ще дитячі інтерв’ю. Тоді якраз кидалося у вічі, що ви спілкувалися з журналістами українською, а тато – російською…


Юний Ілля Нижник

Мабуть, у школі так звик. Хоча більшість моїх родичів у побуті все ж використовують російську. У моїй рідній Вінниці українська і російська – десь 50 на 50. Втім, може, зараз щось змінилося. Вдома не був вже дуже давно, майже два роки, з січня 2017-го. Сподіваюся незабаром вирватися за місяць-другий.

На канікули?

Ні. Вчуся на магістра з кібербезпеки. Диплом бакалавра у Вебстері вже отримав, а здобувати магістерську ступінь цієї осені лише розпочав.

Недавно ви про себе нагадали шаховій Україні другим місцем на турнірі в Сент-Луїсі.

Річ у тім, що у нашому університеті дуже сильна шахова команда. Власне, сам турнір – вузівський, у ньому брали участь лише гросмейстери з нашого університету. Українців окрім мене більше немає. Серед російськомовних є росіянин Александр Шиманов. Раніше у нього були серйозні результати. Нині Сашка трохи призабули, бо за навчанням сконцентруватися виключно на шахах ми не можемо.

Взагалі ж поряд навчаються шахісти різних національностей. Американців, як це не смішно, здається, немає зовсім. Був Рей Робсон, але він вже завершив навчання і відповідно не входить у команду. Приходить до нас періодично потренуватися чи пограти.

Зустрічав давнє інтерв’ю вашого батька. Тоді він якраз розповідав, що листувався з 15-річним на той час Робсоном. Виходить, до США ви перебралися завдяки Реєві?

Чесно кажучи, вперше від вас чую. Мені тато про це не розповідав. Чомусь думав, що то моя сестра була знайома з Реєвим батьком.

Запрошення ви отримували від Робсона?

Ні. Від екс-чемпіонки світу Сюзан Полґар. Саме вона разом з чоловіком заснувала університетську команду. Багато сильних місцевих гравців у них не було, але попри це команда виграла першість США серед вузів. Після того люди почали стікатися сюди самі. Мене запросили на початку 2014-го. Отримав e-mail і, звичайно, зацікавився. Сюзан Полґар знав як видатну угорську шахістку, світову зірку. Зрозуміло, коли тебе кличе аж настільки авторитетна людина, не прийняти пропозиції важко.


Ілля Нижник і Сюзан Полґар (праворуч)

Ви тоді вже англійською володіли досконало?

Більш-менш. Англійську вивчав у школі, але ті знання глибокими не назвеш. Коли влітку 2014-го перебрався у США, людей, звичайно, розумів, але розмовляти було важко. Адаптовувався, вдосконалював мову десь місяці два. Мав постійне побоювання, що мене не зрозуміють. Потім стало легше. Нині англійською, звісно, спілкуюся пристойно. Хоча випадки, коли мене не розуміють, ще трапляються.

"Поблажок через погане знання мови не мав"

Несподівано, адже якщо вірити "вікіпедії", читати ви навчилися в три роки, у чотири вже грали в шахи... Невже англійська для такої обдарованої дитини важка?

Важко сказати. Можливо, причина в тому, що в школі основну увагу приділяв шахам. Навчання проходив за спеціальною програмою, екстерном. Більшість уроків пропускав. Але наприкінці кожного місяця приходив і здавав іспити. Оскільки ж навчався у фізико-математичній гімназії, деякі предмети у мене були другорядними. Зрозуміло, що основний акцент робився на точні науки. Хоча загалом мені трохи дивно, що англійської тоді не засвоїв. Адже багато їздив світом і теоретично мав би вивчити мову ліпше. Сам мав навчитися. Втім, не вивчив тоді – довелося надолужувати згаяне впродовж 2013-2014 років прискореними темпами.


Сюзан Полґар і її команда

Нещодавно відомий львівський гросмейстер Адріян Михальчишин поділився цікавим спостереженням: "Якщо подивитися на першу десятку рейтингу чоловіків та жінок, то у жінок усі мають університетські освіти, а більшість чоловіків сконцентрувалася на шахах з другого класу і не звертала увагу на школу".

Про себе можу сказати, що шахам віддавав максимум уваги, але навчанню це захоплення не заважало. Хоча я ж сказав, що відвідувати уроки в школі разом з іншими дітьми часу не було. Я навчався індивідуально, а хтось, можливо, приділяє освіті менше уваги. Заради шахів люди йдуть на чималі жертви. І не завжди ці жертви бувають виправдані. У моєму випадку все склалося найкращим чином, адже запрошення вчитися у США я отримав саме завдяки шахам.

Поки мали проблеми з мовою, вам робили поступки через те, що ви шахіст? Бо ж поступали не в Київський університет фізкультури і спорту...

Бакалаврат закінчив за спеціальністю "комп’ютерна наука". Але почалося все з того, що я вивчав математику. Потім перейшов, бо розумів, що зі знаннями комп’ютерної справи роботу буде знайти легше. Поблажок через погане знання мови не мав із самого початку. Іспити здавав на рівні з усіма. Мінімальну оцінку, яку міг отримати – "четвірка" за п’ятибальною шкалою. Точніше, тут оцінювання проводиться літерами – A, B, C, D... "Чотири" – це В. Нижче не опускався жодного разу. Іншого виходу не було, бо нас приймають з умовою: добре вчишся – а вже потім шахи. Попервах було дуже важко.

"На українських тренерів і федерацію не ображаюся"

Мабуть, постраждали якраз заняття шахами? Ви колись говорили, що вдома тренувалися по п’ять-шість годин.

У тому й проблема, що на перших порах перелаштуватися ще не міг і за старою звичкою більше уваги приділяв шахам. Ще не розумів, що пріоритети трохи змінилися, що змінився мій стиль життя. Тренувався і не дуже зважав на освіту. Поки мені не нагадали, для чого сюди приїхав в першу чергу. Тоді поступово перевімкнув увагу, шахи частково відійшли на другий план. То сьогодні навчився поєднувати одне з іншим. Знайшов правильний баланс. Навіть коли граю турніри, на успішності в університеті це не позначається.

Але це американські турніри...

На міжнародні виїжджати не можу, бо вони дуже довгі. Ті, на яких грав до переїзду у США, зазвичай займали днів 12-13. В Америці ж усі турніри досить швидкоплинні. Мабуть, так роблять з урахуванням, що більшість учасників навчаються чи працюють і відірватися надовго не можуть. Як правило, турнір по часу вкладається у вихідні. Попервах мені така система не дуже подобалася, бо в один день було занадто багато шахів. Доводиться грати по 10-12 годин. Але зараз вже пристосувався. Нині мені американський варіант імпонує навіть більше.

Крім того, додаткові труднощі при виїзді за межі США можу мати через те, що досі не отримав в Україні біометричного паспорта. Родичі постійно нагадують, щоб приїхав і отримав нові документи. А я зволікаю, бракує часу.

Варіант з прийняттям громадянства США розглядаєте?

Поки ні.

На два роки від вас старший львів’янин Ярослав Жеребух американцем начебто вже став.

Ні. Він має Green Card, отримав її максимум півроку тому. Громадянство тут отримати не так просто. Після "зеленої карти" треба прожити у США ще п’ять чи десять років.

Втім, до українських шахів ви зараз фактично вже не причетні. Нещодавно відбулася Всесвітня шахова олімпіада, на якій наша чоловіча збірна стала лише 10-ю. Одна з головних причин – не відбувся процес зміни поколінь. Одними й тими ж людьми команда грає багато років, тоді як перспективна молодь – як ось, приміром, ви – виїжджає за кордон. Тренерський штаб збірної вашими справами у США ще цікавиться?

Не було жодних розмов. Та я й сам завжди вважав, що наявного кадрового ресурсу українським шахам достатньо. Звичайно, слідкую за різними змаганнями і бачу, що в Україні є багато шахістів, сильніших за мене. Тому й не ображаюся на тренерів і федерацію через те, що мною не цікавляться. Також повинен сказати, що не вважаю результати нашої збірної на Олімпіаді катастрофічними. Так, 10-те місце, могли зіграти краще, але два роки тому в Баку було друге. Думаю, ситуація далека від критичної.

Далі буде...