Похорон українського хокею

Точніше, "Україна прощалася" – гучно сказано. Прощалося кілька десятків людей, більшість з яких журналіст зі стажем, який висвітлює хокейні події, легко ідентифікує. Анатолій Степанищев, Андрій Овчинников, Олексій Житник, Ігор Карпенко, Вадим Шахрайчук, Андрій Срюбко, інші видатні хокеїсти і тренери різних поколінь, причетні до "Сокола" і національної збірної України медики та адміністратори, вболівальники, яких знають за прізвиськами Парамон, Утюг, Річі, Томагавк, журналісти Олександр Геєнко, Юрій Кириченко, Руслан Свірін, камера лише одного телеканалу... Якщо сильно захотіти, то можна було б перелічити всіх присутніх, включно з рідними покійного. І додати тих, хто міг бути, але не прибув з огляду на обставини.

Читайте також: Пішов з життя найкращий воротар в історії українського хокею

Власне, оте все дійство — то вирок, цвях до гробу всього українського хокею. З людиною, яка лише як гравець віддала київському "Соколу" та збірній України майже 20 років кар’єри, прийшли попрощатися кілька десятків найнаближеніших та тих, хто цим видом спорту цікавивився і цікавиться не дивлячись на результати. З людиною, яка приїхала до Києва з рідної Пензи у далекому 1978-му, 21-річним хлопцем, і зберігала вірність київському "Соколу", не дивлячись ні на що, маючи запрошення з усіх московських клубів, включно з ЦСКА. Власне, такої принциповості наставник армійців і збірної СССР Віктор Тихонов і не пробачив Юрієві. І не взяв Шундрова до складу олімпійської збірної на Олімпіаду-1988. Хоча мав взяти. Бо голкіпер "Сокола" тоді був об’єктивно одним з найкращих у Союзі.

Показово також і те, що церемонія прощання відбувалася там, де Шундров не стільки грав, скільки догравав. Усі свої найкращі матчі він відіграв у Палаці спорту, центральній критій арені країни. Натомість труну з його тілом привезли до руїн "Авангарду", спорткомплексу, який тривалий час вважався тренувальною базою "Сокола", а після розпаду СРСР до певного періоду був місцем, де кияни приймали суперників у відкритих чемпіонатах Росії та Білорусі.

Втім, у тому й річ, що до наших днів залишився не спорткомплекс, а занедбані стіни з пусткою на тому місці, де колись був хокейний майданчик. На реконструкцію "Авангард" закрили ще на початку 2012 року, з ініціативи великого любителя хокею, а тоді віце-прем’єра з питань футбольного Євро-2012 Бориса Колесникова. Тоді обіцяли, що ковзанка буде здана в експлуатацію ще до травня того-таки 2012-го. Нинішні керівники на чолі з профільним міністром Ігорем Ждановим теж пророкували "золоті верби". Наприкінці минулого року був презентований ґрандіозний проект зведення великого змагально-тренувального спорткомплексу. Льодову арену, яка мала бути першою ластівкою того плану, мали відкрити у вересні цього року.

Відразу після того, як церемонія прощання з Шундровим, котра тривала не більше півгодини, завершилася, і тіло повезли на цвинтар села Бобриця, не полінувався і спробував подивитися, що ж залишилося від "Авангарду" зараз. Обійшов споруду навколо. Одні двері завели у довгі коридори. Там – десяток офісів фірм та приватних осіб, які орендують в "Авангарді" офісні приміщення. Двоє інших дверей трохи далі заколочені. Тильна сторона споруди високо обросла бур’яном, а будівельний паркан встиг посунутися, а в окремих місцях впасти під вагою років і погодних катаклізмів.

Поряд – службове приміщення "Авангарду", яке до Другої світової війни використовувалося як морг при єврейському цвинтарі, а після будівництва спорткомплексу перетворилося на їдальню для хокеїстів. Нині будівлю орендує якась фірма, котра займається виробництвом метало-пластикових конструкцій.

2012 рік. Спорткомплекс "Авангард" – реконструкція "в розпалі"

У підсумку останків колись ігрового залу "Сокола" і навіть збірної України побачити не вдалося. Жіночка на прохідній перед центральним входом повідомила, що, по-перше, щоб потрапити в середину, потрібен дозвіл директора спорткомплексу, якого наразі на місці немає. Єдиний сторож, який охороняє службові входи, працює в нічну зміну і зараз відпочиває.

Але там нема на що дивитися, – заспокоює пані. – В залі порожньо...

На початку минулого місяця міністр Жданов опублікував на власній сторінці у Facebook офіційне звернення на ім’я прем’єр-міністра Володимира Гройсмана з проханням закласти у проекті бюджету на 2019 рік кошти на реконструкцію спорткомплексу "Авангард". Там зазначається, що згідно з кошторисом для зведення Льодового палацу потрібна сума 87,4 мільйони гривень.

Поки ж реконструкція спорткомплексу продовжує перебувати на стадії балачок, якесь недолуге світило додумалося провести під мурами руїни прощання із, можливо, найвпізнаванішим хокеїстом в українській історії, чий вклад у єдину в історії бронзу "Сокола" в чемпіонаті СССР 1985 року переоцінити складно. Не помилюся, якщо скажу, що Шундров був для того колективу чимось більшим, ніж ті півкоманди, які прийнято віддавати доброму воротареві.

Читайте також: Помер юний український хокеїст Едуард Жук

Яке ж ганьбисько, що попрощатися з такою особистістю не прийшли ні профільний міністр Жданов, ні президент Національного олімпійського комітету Сергій Бубка, ні навіть президент Федерації хокею України Анатолій Брезвін. Останній вирішив, що присутності виконавчого директора ФХУ Сергія Коваля буде досить. НОК і Мінмолспорт у свою чергу навіть не сподобилися розмістити на своїх офіційних сайтах слів співчуття.

...Коли труну з тілом Юрія Шундрова підняли й понесли до машини-катафалка, класичні похоронні музиканти з трубою, тубою і тромбоном сумно затягнули мелодію популярної пісні "Трус не играет в хоккей", під яку покійний виходив на лід сотні, якщо не тисячі разів. У цьому виконанні і в цих обставинах музика виглядала якось іронічно сумною. Немов то були не похорони однієї окремо взятої легенди, а українського хокею в цілому. Зрештою, якщо задуматися, то мабуть так воно й є...