Хочу побити світовий рекорд, – ексклюзивне інтерв'ю з легкоатлеткою Ярославою Магучіх

В інтерв’ю для Спорт24 краща легкоатлетка України 2019 року розповіла чи здійснюються мрії, в чому її феномен, чи є вона брендом українського легкої атлетики, що відчувала на Чемпіонаті світу і яку ціль ставить перед собою.

– Яке відчуття, коли у 18 років стаєш дуже популярною спортсменкою в Україні та світі?

– Це складне питання. Не відчуваю себе дуже популярною. Але мені приємно, коли в мене просять автограф чи сфотографуватись. Це круто, але ніколи не треба йти: я така гарна, а ви всі… Коли ти залишаєшся собою, то цього (популярності – прим. авт.) не відчуваєш.

– Ви бренд української легкої атлетики?

– Так. Відчуваю це після Чемпіонату світу, де стала срібною призеркою. Розумію, що в Україні народилась ще одна зірочка, яка буде стрибати та показувати результати.

Читайте також: Тріатлоністка Юлія Єлістратова: ексклюзивне інтерв'ю про Олімпіаду-2020, Ironman та фінансування

– Як Ви розвиваєте свій бренд?

– Вже маю менеджера і маю контракт з компанією Puma. Розвиваємо соцмережі, виступаємо і перемагаємо. Чимало пропозицій надійшло після чемпіонату світу. Але коли ти хочеш відпочити та готуватись до наступного сезону, то сильно не хочеться брати в чомусь участь.

– Ви дійсно могли стати моделлю, але пішли в легку атлетику?

Я так не вважаю. Це трішечки перекрутили. Люблю фотографуватись, сестра ходила в модельну агенцію, мені пропонували фотосесії і теж піти цим шляхом. Але спорт є не від’ємною часиною мого життя, і я ніколи його не покину. Якщо будуть пропозиції для фотосесій, і це не буде накладатись на мої старти, та матиму вільний час – то погоджусь на зйомки.

– Ваш перший старт в сезоні на Меморіалі Дем’янюка завершився перемогою і новим світовим рекордом серед юніорок (2,01 м). Розраховували на такий успішний початок року?

– Коли їхала до Львова, то була мета добре стрибати та показувати результат. А так, щоб думала про особистий рекорд – ні. Завжди їду на змагання щоб показати добрий результат і не думаю, яку висоту маю взяти (більшу чи меншу).

– Зараз три українки мають три ліцензії на Олімпіаду 2020 (Магучіх, Левченко і Геращенко), але остаточне рішення буде прийнято після ЧУ. Чи можливо, що ще хтось з наших дівчат втрутиться у боротьбу за ліцензії?

– Звичайно є така можливість. В Україні дуже велика конкуренція в стрибках у висоту. Кожен сантиметр і кожна спроба на Чемпіонаті України буде відігравати дуже важливу роль. Тому буде дуже запекла боротьба у секторі.

– В чому Ваш феномен? Чому саме Ви у 18 років показуєте такі результати?

– Напевно наполеглива праця, підтримка тренера і віра у свої сили.

Читайте також: Вибір був або спиватись, або досягати успіху у спорті, – чемпіон Паралімпіади Віктор Дідух

– Так відповідають всі спортсмени. Коли у Вас стався момент, після якого все пішло в гору?

– Найуспішнішим для мене був літній сезон 2019 року. Розпочала його в Досі, там був етап Діамантової ліги. І потім це дало старт моїм досягненням.

– Що було важливіше на Чемпіонаті світу: виграти медаль чи перемогти Юлію Левченко?

Не ставила перед собою таких цілей. Коли пішла на кваліфікацію, то хотіла потрапити у фінал. Казала собі: "Треба стрибати у фіналі. Я хочу. Я можу!". Коли нам сказали, що треба стрибати 194 см, я зібралась і подолала планку з першої спроби. І коли коментатор сказав, що це фінал, то це було "Вау!". Коли пройшла у фінал, то дуже хвилювалась. Це ж був мій перший Чемпіонат світу серед дорослих, ще й у 17 років. Тому про Юлю і медаль тоді не думала.

– У секторі дуже важлива психологічна стійкість. Звідки вона у Вас?

– Це все дякуючи моїй тренерці. Вона дуже багато книг читає по психології, цікавиться цим і підтримує мене на стартах. А вдома є сестра, яка з червоним дипломом закінчила університет за спеціальністю "Психологія". І вона мене підтримує. Тому на тренуваннях і змаганнях завжди є тренер, а поза – сестра.

– Яка роль сестри у Вашому житті? Все через неї?

– Так! Вона привела мене у спорт, за що я їй дуже дякую. Якби не вона, то, можливо, не було б такої легкоатлетки. Вона є дуже важливою частиною мого життя. Проводимо багато часу разом. Намагаємось проводити. В неї своя сім’я, і я підростаю. Дуже круто, коли в тебе є така рідна сестра. Вона найкраща подруга, з якою можна поговорити і поділитись емоціями та переживаннями.

– Вона Вас і на карате привела…

– О, так! Прийомів вже не пам’ятаю, але ще якісь рухи можу повторити.

– Ставите перед собою завдання побиття чинних рекордів?

– В мене є розуміння, що маю тренуватись, їздити на змагання і показувати результат. Звичайно, хочу побити світовий рекорд. Але думаю, що в кожної стрибунки є така мрія. Також хочу поїхати на Олімпіаду і стати на п’єдестал.

– Повторити світовий рекорд 2,09 взагалі реально? Вже три десятки років ніхто не може його побити.

– Думаю, що реально. Навіть у минулі роки 2 метри поза п’єдесталом було чимось неймовірним. А цього року з таким результатом медаль не виграєш. Така висота реальна, конкуренція зростає, тому скоро хтось поб’є світовий рекорд.

– На перший погляд здається, що в стрибка у висоту все просто: розбігся, відштовхнувся, перелетів. За рахунок чого стають найсильнішими?

В принципі так і є, все правильно. Розбіг вирішує все. Якщо ти правильно набігаєш останні чотири кроки, то тебе підкидує, це фізика. Якщо "лягаєш" швидше, тебе підкине. Також тренерка стоїть із секундоміром і дивиться за скільки я пробігаю дистанцію в секторі. Це теж відіграє свою роль. Я можу занадто повільно або занадто швидко пробігти.

– Який у вас тренувальний режим?

– Тренуюсь п’ять разів на тиждень. Двічі це стрибкове тренування. Також роблю загальну фізичну підготовку, бігаю бар’єри і пробую себе у стрибках в довжину.

– Конкурентка для Бех-Романчук?

– Поки що стрибаю для себе. Минулого року я стрибнула 5,93 м.

До слова: Марина Бех-Романчук: про харчування, забобони, хобі, готовність ризикувати, мрії та цілі

– Ріст відіграє роль у стрибках?

– Напевно якусь роль відіграє. Якщо в тебе ріст 170 сантиметрів, але пружна й сильна стопа, то зможеш подолати планку у 2 метри.

– Зараз всі стрибають у стилі фосбюрі-флоп. Але колись стрибали обличчям до низу та використовували стиль "ножиці", перекидний…

– Ножицями я пробувала у дитинстві, стрибала на змаганнях. Але перекидний – це не для мене. Для мене це загадка, як вони стрибали так високо перекидним стилем.

– Звідки у Вас у 17 років бажання стати тренеркою?

– У мене давно було таке бажання. Ще коли з дітьми тренувалась, мені подобалась робота тренера, як вони все пояснюють і показують. Коли сама підросла, то почала сама допомагати дівчатам. Мені так подобається комусь допомагати і пояснювати. Тому таке бажання виникало у 17 років. Але це не дивно, коли ти ростеш у сфері спорту і це твоє життя.

– Яке забезпечення було у 2019 році і яке планується на 2020 рік?

– Все було дуже добре. Що буде цього року – ще не знаю, бо це тільки початок року. Але тепер у мене є зал у Дніпрі, його недавно відкрили. Тому можу там тренуватись і взимку.

– Чи можливо за рахунок стрибків у висоту забезпечити собі хорошу старість?

– Щодо старості не знаю, мені ще далеко. Але якщо в тебе є результат, то отримуєш зарплату в збірній, призові за змагання, контракти з брендами. Добре жити точно можна.

– Звідки бажання взяти участь в програмах "Танці з зірками" і "Хто зверху"?

– "Хто зверху" я дивилась, ще коли там була ведучою Ольга Фреймут. Мені дуже подобалось спостерігати за цим шоу. У нас навіть у школі на одному з вечорів влаштували таке між дівчатами та хлопцями. Тому хочу себе спробувати, можливо на скляній дошці. "Танці з зірками" теж дивилась. Коли вдома, то є бажання танцювати. Але "Танці із зірками" тільки після закінчення кар’єри.

– Звідки захоплення малюванням?

– В мене тато малював, сестра для себе малювала. З першого класу у нас був факультатив з малювання, куди я ходила. Потім це було паралельно з легкою атлетикою. Виходило, що на одному занятті я дуже активна, а на іншому треба дві години спокійно сидіти й малювати. І це не обов’язково вийде картина. Завдяки малюванню є спокійність у секторі, налаштованість на роботу, максимальна концентрація.

– Є ціль виграти Олімпійську медаль?

– Стати на п’єдестал і виграти медаль – це ціль і мрія кожного спортсмена.

– Про що мріяла восьмирічна Ярослава Магучіх?

– Вона мріяла про гітару і навчитись грати на фортепіано. Так поки що мрії не здійснюються, але намагаюсь знайти час. Зараз є тільки одна мрія – медаль Олімпійських ігор.