Борцівські пристрасті по-українськи: з брехнею, підступами і шантажем

Із 13-ти членів виконавчого комітету проти такого кроку проголосувало лише двоє – наставник збірної з вільної боротьби Руслан Савлохов і відомий журналіст Сергій Савелій. Утрималися – президент Федерації греко-римської боротьби Олег Кравченко і державний тренер з вільної боротьби Едуард Носадчий.

Читайте також: Українські борці поїдуть на чемпіонат Європи в Росію, але не за бюджетні кошти

Поміж тих, хто був "за", чи не найагресивніше відстоював свою позицію бронзовий призер чемпіонату світу-1981 Григорій Данько. Його обурила позиція наставника збірної Савлохова. Що то, мовляв, за тренер, який не хоче, щоб його команда виступала на таких важливих змаганнях? Григорій Володимирович дуже хоче, щоб на Євро виступив його підопічний Олександр Хоцянівський. На зауваження, що Олександр є кадровим офіцером Збройних сил України, Данько відповів, що йому на це начхати і він повезе свого борця на змагання за будь-яких обставин.

Тренер збірної України із вільної боротьби Григорій Данько заявив, що поїде зі своїм підопічним на змагання в Росію за будь-яких обставин

Взагалі, останнім часом навколо українських вільників відбуваються дивні речі. Донедавна успішний вид спорту, який стабільно приносив медалі чемпіонатів світу, Європи та Олімпійських ігор, останнім часом переживає не найкращі часи. Вперше в історії українці залишилися без нагород на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро і минулорічному чемпіонаті Європи в сербському Нові-Сад. З одного боку, нічого дивного немає, адже зіркове покоління, на яке тренерський штаб опирався до Ігор-2012 у Лондоні, пішло зі спорту. Ті, хто залишився, боряться не стільки з суперниками, скільки з власними болячками. Молодь прогресує, але не так стрімко, як того б хотілося. Раніше зміцнити одну-дві проблемних позиції тренерський штаб міг за допомогою натуралізації перспективних кавказьких спортсменів, але останніх років вісім від цієї практики наша борцівська збірна відійшла, орієнтуючись виключно на вихованців місцевих шкіл.

Іншими словами, процес хоча й не дуже приємний, але неконтрольованим він не виглядає. Проте у важкі часи завжди знаходяться люди, які замість допомогти, навпаки "вибивають ложку з рота", і не цураються при цьому діяти у ставленні до людей, з якими довгі роки працювали в одній упряжі, найбруднішими методами.

Передумови спаду

Руслан Савлохов очолює збірну з вільної боротьби з далекого 2003-го, з того часу, як до Греції перебрався колишній наставник Михайло Харачура. До того Савлохов упродовж усіх років незалежності незмінно залишався в тренерському штабі національної команди України, а отже, був причетний до всіх найбільших успіхів нашої боротьби – семи олімпійських медалей включно із золотом Ельбруса Тедеєва у 2004-му, п'яти перемог на чемпіонатах світу і 19-ти перших місць на європейських першостях. Україна довгий час залишалася в когорті топових збірних і, в принципі, має потенціал, щоб повернутися туди знову.

Читайте також: Міністр спорту пояснив, як українські спортсмени можуть поїхати на змагання у Росію

З моєї точки зору, наставник збірної зробив помилку, коли впродовж олімпійського циклу до Лондона-2012 сліпо довіряв тріо лідерів – Василеві Федоришину, Андрієві Стаднику та Ібрагіму Алдатову. Так, безперечно усі троє заслужили на особливий статус з огляду на досягнення й рівень боротьби. Однак у команді не може бути незамінних. Тому коли напередодні Лондону тренер наважився щось змінити, він наштовхнувся на агресивне несприйняття з боку не включеного до складу Стадника і Федоришина, який став на захист Андрія.

Савлохов (на фото праворуч) зробив помилку, довірившись на Літніх Олімпійських іграх-2012 трьом своїм топовим борцям, серед яких був Ібрагім Алдатов (на фото по центру)

Після Олімпіади-2012 в команді вже не було ні одного, ні іншого, проте Савлохов залишився з Алдатовим, який у 2013-му вдруге став чемпіоном світу і сильними тяжами Валерієм Андрійцевим, Павлом Олійником та Аленом Засєєвим.

Утім, з різних причин (у кожного вони були начебто об'єктивні), у Ріо-2016 жоден з українців до трійки призерів не пробрався. Зате у новий олімпійський цикл збірна України входила з оптимізмом. Не дивно. Адже в обоймі була ціла група борців, здатних боротися за найвищі місця на чемпіонатах світу і Європи. Крім того, тренерський штаб зробив висновки з попередніх невдач і повністю відкинув систему суб'єктивного відбору. З нового чотириріччя преференцій не отримував жоден борець, незважаючи на заслуги. Відтепер на континентальний та світовий чемпіонат їдуть ті, хто за результатами участі у рейтингових змаганнях, що відбулися до основного заходу, отримав більшу кількість балів.

Нещастя на нещасті

Проте у 2017-му українську збірну з вільної боротьби спіткало справжнє лихо. Команду підкосила епідемія травм. Першим випав срібний призер Олімпіади в Лондоні Валерій Андрійцев (вагова категорія – до 97 кг). Після п'ятого місця в Ріо Валерій зважився на складну хірургічну операцію і, як наслідок, відновлення виявилося тривалим. За відсутності основного конкурента вільніше міг себе відчути призер чемпіонатів світу і Європи Павло Олійник. Однак він теж травмувався і повернувся до тренувань лише у червні. Бронзовий призер чемпіонату світу-2015 у категорії до 61 кг. Василь Шуптар взагалі отримав пошкодження під час фінальної сутички Київського міжнародного турніру. Травма ноги виявилася серйозною аж настільки, що уродженцю Теребовлі довелося пропустити весь рік.

На лихо, буквально за тиждень до початку чемпіонату Європи вибув й інший титулований борець, суперваговик Ален Засєєв. Додайте до цього представника вагової категорії до 86 кг Алдатова, який не визначився до кінця, чи продовжувати йому спортивну кар'єру, й отримаємо, що в Нові-Сад Руслан Савлохов повіз зовсім молоду команду, лідером якої був 19-річний срібний призер чемпіонату Європи-2016 Андрій Яценко. Та й той, поступившись на старті турніру росіянину Зауру Угуєву, виступив невдало.

2017-й рік для української збірної з вільної боротьби став проблемним. На різних змаганнях не змогли вдало виступити двоє її перспективних спортсменів – Валерій Андрійцев (на фото ліворуч) та Ален Засєєв

На килимах Нові-Сада обнадійливо виглядав 21-річний представник категорії до 61 кг Петро Білейчук з Івано-Франківщини. Петро, для якого це була друга доросла континентальна першість у кар'єрі, дійшов до півфіналу, де поступився чинному олімпійському чемпіону і чемпіону світу, переможцеві трьох чемпіонатів Європи Владімеру Хінчеґашвілі з Грузії. Якби Білейчук переміг румуна Андрея Перпеліце у сутичці за бронзу, його виступ можна було б вважати успішним. Але не склалося.

Читайте також: Усик пояснив, чому відмовився виходити на ринг під пісню про козаків

У серпні, на чемпіонаті світу у Парижі, у категорії до 61 кг Україну представляв вже інший Білейчук. Свого брата-близнюка Петра Іван переміг у фіналі чемпіонату України. В Парижі Іван теж начебто виглядав непогано, але поступився у другій сутичці бронзовому призерові Європейських ігор-2016 Іванові Гуйді з Румунії.

Українські борці Петро та Іван Білейчуки

Загалом паризький мундіаль можна назвати для українських вільників обнадійливим. Найперше завдяки бронзі представника найлегшої категорії (до 57 кг) Андрія Яценка. Важливий навіть не сам факт медалі, а те, що в Україні вперше з часів п'ятиразового чемпіона Європи Олександра Захарука, який "виблискував" на світових килимах на зламі тисячоліть, з'явився справді сильний "мухач". Варто також зазначити, що для вихованця обухівської ДЮСШ Яценка цей мундіаль був першим дорослим у кар'єрі. До того Андрій двічі, у 2013 і 2014 роках, ставав чемпіоном світу серед кадетів, у 2013-му виграв кадетський чемпіонат Європи, а торік став другим вже на дорослій континентальній першості.

В кінці року успішно виступили спортсмени і в Польщі на чемпіонату світу з боротьби серед учасників віком до 23 років. Василь Михайлов, Муразі Мчедлідзе та Данило Картавий додали до скарбнички національної збірної три бронзових медалі.

Потік свідомості

Тобто, попри всі труднощі, фундамент команди з прицілом на Токіо-2020 закладався непоганий. Особливо з урахуванням, що з нового сезону повертався в стрій ще один травмований – лідер категорії до 65 кг Андрій Квятковський. Потенціал команди був помітний кожному, хто знається на боротьбі бодай трохи. Чи хоче розібратися.

Проте, починаючи з 2018 року зусиллями Міністерства молоді і спорту штатним тренерам збірних команд суттєво збільшили місячні оклади. Відтепер вони становлять не менше 50-ти тисяч гривень. Сума досить таки пристойна і разом із цією звісткою з'явилися охочі зайняти посаду, яка донедавна через копійчані заробітки не цікавила нікого. Рух так званих опозиціонерів української вільної боротьби очолив уже згадуваний Григорій Данько, людина, яка завжди була в тренерській команді національної збірної. Зокрема тоді, коли його син Тарас на Олімпаді-2008 виграв бронзу в категорії до 84 кг. Проте готувався до цієї події він не поодинці, а в складі національної збірної під керівництвом того ж самого Руслана Савлохова.

Читайте також: Коли у Дагестані піднімуть прапор України і гратиме гімн – це буде сильною перемогою, – Беленюк

До того ж методи боротьби Данько-старший обрав найпримітивніші. В одну мить найвищі державні установи почали отримувати численні листи-скарги сумнівного змісту. Люди, про яких раніше у контексті боротьби не було чутно взагалі, почали щиро обурюватися, мовляв, якщо не станеться зміни тренера, в українських вільників не буде перспектив.

Громадські організації, назви яких нікому ні про що не говорять, протягом однієї доби, звісно, незалежно одна від одної тиснули навіть на прем'єр-міністра Володимира Гройсмана, спікера парламенту Андрія Парубія і голову Служби безпеки України Василя Грицака. Старт агресивному листуванню з гнівними текстами від різних осіб дав голова Чернівецької федерації вільної боротьби Валентин Вишняк – людина, яка з'явилася у цьому виді спорту зовсім нещодавно, проте з усталеним та чітким розумінням, що "тренерові збірної бракує професійності".

Буквально через добу долею вільної боротьби в Україні "стурбувалася" голова громадської організації "За рівновагу в суспільстві" Людмила Мерлян, яка досі якщо й виходила у публічний простір, то порушуючи проблематику жертв сімейного насильства. Найсмішніше, що панянка, яка виступає за рівновагу, змогла дорікнути Русланові Савлохову лише тим, що він не володіє досконало державною мовою. На підставі цього пані Мерлян наприкінці листа вже не просто радила, а вимагала не допустити спеціаліста до участі в конкурсі на посаду головного тренера збірної України з вільної боротьби.

Якщо перших двоє обурених писали скарги виключно на адресу Міністра спорту Ігоря Жданова, то для трьох наступних було мало творчого простору. Керівник широко відомої у вузьких колах "Федерації молоді за мир" Олександр Бойко, звертаючись ще й до Гройсмана та Грицака, бездоказово звинуватив Савлохова у діяльності на користь держави-агресора, а наприкінці відкрито пригрозив – пряма мова:

У випадку ігнорування нашої вимоги ми будемо добиватися звільнення тренера загальновідомими радикальними методами.

Михайло Пінчук, очільник фундації розвитку місцевого самоврядування "Європейський Київ", у листі до Гройсмана, Парубія і Жданова переконливо заявляє, що "навіть у сторонньої людини, яка не має стосунку до сфери спорту, чітко складається враження", що цей "орденоносець" Савлохов займається абсолютно всім, окрім тих проблем, які існують у сфері вільної боротьби України". І теж на завершення погрожує "акціями прямої дії – мітингів, протестів, перекриття доріг, блокування роботи державних установ. тощо". Нагадуємо: все це – у випадку призначення "не того" головного тренера збірної з вільної боротьби.

Данько підтримав рух "проти Савлохова": тепер заслуженого тренера звинувачують у "некомпетентності" та вимагають його замінити

Проте, весь той калейдоскоп божевілля перевершив безіменний голова зареєстрованого в Білій Церкві Київського обласного комітету захисту конституційних прав і свобод молодих громадян "Правозахист-молодь". На логотипі організації з такою довгою назвою зображений одіозний кубинський революціонер Че Гевара, а очільник, не вказавши власного прізвища, звинуватив тренера в тому, що той "робить протеже" своїм землякам осетинам та абхазцям. Видно, людині не повідомили, що з представників зазначених національностей у сучасній збірній залишився лише важковагових Засєєв, та й той до речі має гідного конкурента в особі донеччанина Олександра Хоцянівського.

Сумнівний розрахунок

Прикро і смішно водночас, що підтримав усю цю лавину нестримної агресії борцівських профанів з допомогою ще недолугіших з професійної точки зору звинувачень сам Григорій Данько. В інтерв'ю медійному засобу масової інформації "ZIK", спеціаліст, маючи повне уявлення про стан справ у збірній, тиснув на те, що на поверхні – тобто, на відсутність медалей. Скромно замовчуючи при цьому, в якому складі і чому українська збірна виступала в основних минулорічних стартах.

Читайте також: Реакція міністерства на наші проблеми шокувала, – український спортсмен-санкар

А це висловлювання Данька заслуговує, щоб його цитувати повністю:

Я подав комісії про свій аналіз роботи збірної за два останні роки, де вказав низку недоліків та шляхи їх виправлення. Привести вам приклади? Прошу. На вулиці ХХІ століття, 2017-й рік, а у нас в збірній немає комплексної наукової групи. У збірній з греко-римської боротьби є, а у вільній – немає. Я сам є кандидат наук, маю чимало наукових розробок, які скеровані на удосконалення тренувального процесу. А виходить, що в збірній ніхто нічого не аналізує на науковій основі, а все робиться по-старинці – як то кажуть, на око.

Немає сумнівів, що Григорій Данько вводить загал в оману свідомо. Бо не може людина, яка стільки років співпрацює з національною збірною не знати про КНГ із чотирьох осіб на чолі з професором кафедри біології спорту НУФВСУ, доктором біологічних наук Георгієм Коробейниковим. Науковці ведуть контроль за спортсменами на придбаних торік сучасних приладах, з комп'ютерним відеоаналізом сутичок і тренувань, проводять ортостатичне, сенсомоторне, педагогічне, психологічне і ще кілька видів тестувань.

Разом з тим, сам Григорій Данько у проекті плану підготовки національної збірної команди з вільної боротьби, з якою він збирався переконувати Міністерство молоді і спорту в доцільності свого призначення на посаду наставника, про існування КНГ обмовився лише однією фразою: що одним з недоліків у роботі попередника було те, що "практично немає наукового забезпечення, не працює КНГ". Зате зазначив, що збирається ввести систему рейтингу з нарахуванням балів за участь у змаганнях. Іншими словами, усунути ті прозорі критерії відбору, які існують зараз.

До речі, цікаве порівняння. Джерело у Мінмолодьспорту дало змогу ознайомитися з програмами обох кандидатів на посаду головного тренера збірної України. Цільова програма авторства Савлохова на 30-ти аркушах формату А4 включає в себе аналіз виступів збірної на попередній Олімпіаді, порівняльну статистику виступів українців і їхніх основних суперників на чемпіонатах світу та Європи, огляд тенденцій розвитку боротьби й адаптації під зміни тренувального процесу, розписані до найменших деталей плани тренувальних зборів, участі в змаганнях і необхідних на всі ці заходи витрат.

Проект Данька вмістився на шести сторінках з обкладинкою. Більшість планів мають декларативний характер, в основному без чітких напрямів, шляхів, етапів, цифр і розрахунків. Не дивно, що комісія Мінмолодьспорту змінювати тренера не стала. Однак виглядає, що працювати Григорій Володимирович хоче одноосібно, не зважаючи на думку фахівців, Руслана Савлохова, та позбувшись професіоналів у цьому виді спорту.

Читайте також: Легендарний шахіст – про спортивні фальсифікації, мільйонні гонорари і патріотизм "за свої"