Лілія Подкопаєва: В особистому житті не потрібно бути спортсменом

26 квітня 2013, 15:05

Олімпійська чемпіонка, володарка багатьох нагород та щаслива матуся Лілія Подкопаєва ділиться своїми спортивними спогадами, думками про Україну та подробицями з особистого життя.

Вся Україна пам’ятає той момент, коли Ви стали олімпійською чемпіонкою і ставали на п’єдестал. Чи було у Вас потім таке відчуття, що далі в спорті немає чого досягати?

Я мріяла стояти на найвищому кубику і завжди говорила про це своїй бабці. Коли я почула в собі сили виступати на міжнародних змаганнях і ставати чемпіонкою, мені хотілось стати заслуженим майстром спорту. Тоді я ще не знала, що це звання можна отримати після перемоги на чемпіонаті світу чи Олімпійських іграх. Для цього потрібно було попрацювати. І, звичайно, цей момент Атланти, момент тріумфу, момент, коли всі камери світу дивляться на нашу країну і дівчинку з міста Донецька – дуже приємний і зворушливий. Ця золота медаль була присвячена моїй бабці – людині, яка привела мене в спорт і вплинула на подальшу долю.

Чи буває у вас іноді можливість стежити за тим, як виступають українські спортсмени сьогодні? Чи стежили Ви, до прикладу, за Олімпіадою в Лондоні?

Звісно, я стежу за Олімпійськими іграми і можу сказати, що Україна дуже сильно зменшила свої оберти, особливо – у спортивній гімнастиці, хоча свого часу саме цей вид спорту приносив нашій країні найбільшу кількість медалей

І я не можу казати що не стежу за спортом, тому що кілька місяців тому пройшов суддівський семінар в Москві, в якому я брала участь. Я відновила свою міжнародну категорію і ще ближче буду працювати з гімнастикою.

Ви якось розказували, що своїх дітей плануєте віддавати в українську школу?

Кароліна зараз готується до вступу, Вадим закінчує уже перший рік 43-ї гімназії, вона україномовна і в нас навіть не було питання про те, щоб діти йшли в російськомовну школу. Ми і так говоримо російською і вони цю мову знатимуть

Бо я, наприклад, можу говорити українською, ще краще – читати, але коли йдеться про глобальні серйозні речі – я починаю хвилюватись і моя вимова просто кудись губиться. Тим не менше, в колі своїх друзів, львівських друзів, я спілкуюсь українською, вони мене хвалять і це дійсно підбадьорює.

Чи може і чи має жінка в сучасному світі заробляти гроші для родини, чи це має робити чоловік? Як Ви ставите себе у своїй сім’ї?

Незвичайна жінка, бо я заробляла гроші з того часу, як тільки почала займатись гімнастикою і були вже деякі результати. Це приносить тобі задоволення – ти ні від кого не залежиш і це тебе стимулює. Але якщо зараз важливішим у спорті є матеріальний момент, то колись я робила все для того, щоб отримати форму з буквами СРСР і потрапити в молодіжну збірну Радянського Союзу. І для мене це було стимулом. Але це ще й оплачувалось і дуже допомагало нашій сім’ї.

І який би чоловік не був зараз поруч, ти розумієш, що якісь дрібниці для себе, дітей, своїх близьких ти можеш собі дозволити. Тобто я вихована як жінка, яка повинна заробляти гроші, не сподіваючись на чоловіка. Сучасний світ диктує свої правила гри, і виживають сильніші

Що може таке статись, що змусило б Вас змінити громадянство? Чи Ви завжди плануєте жити в Україні?

Я свого часу жила в Америці, це був 2000-й рік, але я повернулась в Україну, тому що хочу жити в своїй країні. Це інша культура, інший менталітет, все інше. Я не сперечаюсь, що матеріальна база там у спорті чи просто у житті набагато вища, ніж в Україні. Я часто порівнюю Штати і Україну, оскільки жила в двох країнах. Якщо ти там лише подорожуєш, ти не можеш після цього сформувати свого уявлення про відвідану країну. Але коли ти живеш там, і я кожного року буваю в США, я бачу переваги цієї країни, але душі і серцю не накажеш. Я хочу жити в своїй країні, я хочу, щоб її цінували мої діти і щоб вони гордились тим, що вони українці.