– Як Ви потрапили у цей спорт?

– Я родом із Рівненської області, міста Дубно. Це маленьке місто, та особливо вибору там не було. Я ходив на футбол, легку атлетику. Але людей та тренерів було мало. Згодом ці секції закрилися. У 6-у класі тренер прийшов до нас і збирав дітей на веслування. Я хотів займатися якимось видом спорту, а не було яким, тому вирішив піти на веслування. Тоді мені сподобалось веслування, яким займаюсь вже протягом 10 років.

Читайте також: За перемогу отримала гарний велосипед, він був найкращим у дворі, – Анна Музичук

– Чим любите займатись у вільний час?

– У вільний час люблю грати у комп’ютерні ігри. Збиратись із хлопцями пограти у баскетбол чи футбол. Погуляти з друзями, відпочити вдома з рідними, хоча це рідко буває.

– Яка перша думка спала, коли перетнули бронзовий фініш у Ріо?

Спочатку я не знав, чи точно ми здобули третє місце. Я сиджу позаду у човні, тому одразу не побачив. Подумав, що спортсмени з Угорщини обійшли нас. Це було б у друге вже. Я перепитував напарника декілька разів, хто ж зайняв третє місце, ми чи угорці. Він каже, що ми. Я дуже зрадів почутому. Потім вже побачив результат на табло.


Дмитро Янчук та Тарас Міщук з бронзовими медалями Ріо-2016 (фото: НОК України)

– Який козир Вашої команди, завдяки чому ви добре виступаєте?

– Навіть не знаю. Якщо брати наших суперників, по статурі вони всі вищі, краще підготовлені у фізичному стані. Але, ми сильніші за них духом. У нас є незламний український дух, крім того шалене прагнення до перемог. Думаю, це поєднання нам і приносить успіх.

Читайте також: Марина Бех-Романчук: про жертви заради спорту, себе як бренд та медаль Чемпіонату світу

– Що було найважчим у Ріо?

– Найважчим був моральний стан. Це все витримати було дуже важко. Чемпіонат світу чи чемпіонат Європи навіть близько не стоїть у плані напруги, хоча склад учасників майже той самий, що й Олімпіада. Їдучи на тренування в автобусі в Ріо, коли тільки згадував, що попереду перегони, то аж мурашки по шкірі бігали, настільки страшно було. Якщо говорити про годинний інтервал, то ми досить швидко звикли до нього, тому він не став для нас великою проблемою.

Був смішний випадок однієї ночі. Посеред ночі чую, що хтось ходить по кімнаті й ніби щось шукає. Відкривши очі, я побачив як мій напарник по команді хоче щось знайти. І він каже до мене: "Де мої кросівки, які я маю взяти на тренування?". Дивлюсь, а це була тільки 4 година ранку, а він не спить і шукає кросівки на тренування. Було весело.

– Як це – бути бронзовим призером Олімпіади?

Я думав, що це дуже класно, а насправді це дуже важко. Тебе впізнають, беруть інтерв’ю, це все втомлює. Перші місяці я не міг просто посидіти декілька хвилин спокійно. У мене було 2 місяці відпочинку після Олімпіади, думав поїду собі на море, відпочину, але не вийшло. То в Київ потрібно було поїхати, то додому, дуже багато мороки з цим усім.

– Що змінилось у Вас після Олімпіади?

– Все життя змінилось. Мені у Львові дали квартиру. На цю квартиру я би дуже довго збирав кошти. Купив собі машину. Якби не олімпійська медаль, не знаю, чи зміг за свою зарплату купити квартиру, а згодом і машину. Хоча зарплата у нас вища, ніж середньостатистична у людей, але в нас постійні витрати коштів на одяг, спортивне знаряддя. І з навчанням проблем тепер немає.

– Яку країну вважаєте найбільш розвиненою у веслуванні?

– Якщо брати Олімпійські ігри – Німеччина. Але взагалі – Угорщина. Веслування в цій країні – національний вид спорту. Там приходить велика кількість вболівальників на змагання, які шалено вболівають.

– Чи є у Вас принципові конкуренти?

– Російські спортсмени. Ми з ними нормально спілкуємось, ніякого негативу немає, тільки спортивна конкуренція. Мені батько говорив, що моя бронза, це як золото, тому що обійшли росіян.

– Ви ще молодий спортсмен, але чи не задумуєтесь про тренерську кар’єру?

– Я ще не думав щодо цього. Тренувати в Україні дуже важко, зарплати маленькі. Якщо тренерська кар’єра, то це, напевно, буде за кордоном. Але ще точно буде видно, часу до цього дуже багато.

– Ви змагаєтесь лише у двійці на каное? А як щодо одиночки?

– Я змагався лише у двійці. Відбувається певний відбір, у нас їх було декілька. І там, і там однаково важко. Відповідальність у двійці більша. Якщо, наприклад, я буду слабший за свого партнера, він зможе доїхати до фінішу, а я ні, результатом цього буде критика.

– Якби не було веслування, в якому виді спорту хотіли б спробувати свої сили?

– Треба подумати. Ми не тільки тренуємось на воді, а ще ходимо в тренажерний зал, бігаємо кроси, їздимо на лижах. Тому мені подобається тільки веслування, для мене, це найкращий вид спорту.

– Побажання для читачів?

– Трохи більше позитивних моментів, усмішок. Насолоджуйтесь життям та займайтесь веслуванням.